Сковорода Григорій Савович

Коротка біографія

Український філософ, просвітитель і поет

Народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухи (нині смт Полтавської області) в незаможній козацькій родині. 12-річним хлопцем його віддали до Києво-Могилянської академії, де провчився з перервами до 1753 р. У ці роки співав у придворній капелі в Петербурзі, подорожував до Угорщини (1750—1753) з дипломатичною місією генерала Вишневецького. Згодом посів місце викладача у Переяславському колегіумі, викладав поетику, працював домашнім учителем. У 1759—1764 рр. та 1768 р. викладав у Харківському колегіумі грецьку мову, етику, давні мови. Цікавився математикою, географією, економікою, навчав етичних норм, яких завжди дотримувався сам, після чого аж до смерті був мандрівним філософом.

Одним із перших не тільки у слов’янських, а й загалом у європейських країнах Г. Сковорода порушив вимогу гуманістичного, демократичного виховання людини — сильної духом і тілом, гармонійної, всебічно розвиненої, морально повноцінної, корисної народові. Інтерес Г. Сковороди до педагогіки не був випадковим. Він випливав як з професійних обов’язків учителя, вихователя молоді, так і з обставин глибоко внутрішнього характеру. Проблема виховання була у Г. Сковороди тісно пов’язана з його теорією самопізнання, «сродної», тобто такої, що відповідає природним нахилам, праці для кожного громадянина, перебудови всього суспільства через перевиховання.

Г. Сковорода вважав, що «воспитание и убогим нужно есть», говорив про потребу освіти для найбідніших верств.

Свої філософські роздуми він викладав у формі діалогів на зразок платонівських. З 1769 р. мандрував, проповідуючи свої ідеї й погляди серед народу. Основний доробок Г. Сковороди: поетична збірка «Сад божественных песней» (1753—1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769—1774) (30 байок), курс катехізисних лекцій «Начальная дверь ко христианскому добронравию» (1768), філософські трактати та діалоги, а також переклади й листи.

Майже в усіх творах Г. Сковорода утверджував власну теорію трьох світів — великого (Макрокосмосу, Всесвіту), малого (людини) та символічного (Біблії).

Погляди Г. Сковороди хоча й близькі до концепції давньогрецьких неоплатоників, проте відрізняються глибиною порушення світоглядних проблем стосовно внутрішнього генезису людського духу, оригінальними ідеями. Наприклад, вказував, що мудрість — поняття загальнолюдське, бо кожен народ має свою «дурницю»; підкреслював неможливість «равного равенства» у суспільстві, бо кожна людина народжується нерівною щодо іншої. Щастя людини, — писав він, — у самопізнанні та «сродном труде», а життя людини має бути життям її народу, мови, культури. Освіту й виховання треба зорієнтувати на національну культуру й народну педагогіку.

Ідеї Г. Сковороди відчутно вплинули на творчість Т. Шевченка, відомих філософів — П. Юркевича, В. Соловйова, М. Бердяєва та ін.

Помер 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) Харківської області.