Український письменник, публіцист, громадський діяч Народився 25 лютого 1850 р. в с. Шляхтинці (нині с. Гніздичка) Тернопільської області в родині священика. У 1872 р. В. Барвінський закінчив юридичний факультет Львівського університету. З 1868 р. один із членів-засновників львівської «Просвіти», «Рідної школи», редактор журналу «Правда» (1876—1880). Засновник, видавець, редактор газети «Діло» (1880—1883), де виступав з публіцистичними статтями, оповіданнями, повістями. І. Франко позитивно оцінював деякі статті В. Барвінського, гостро критикував інші за обмеженість ідейно-естетичної програми. У 1880 р. Барвінський організував перші українські народні віча у Львові, на яких виголошувалися гасла щодо правового становища галицьких українців. Намагався досягти порозуміння народовців зі старорусинами. Підтримував зв'язки з М. Костомаровим, П. Кулішем, М. Драгомановим. Автор повістей «Скошений цвіт» (1877), «Сонні мари молодого питомця» (1879), оповідання «Безталанне сватання» та ін. Друкував просвітянські брошури для селян «Вексель і лихва — наша біда!» (1875), «Тридцять літ тверезості» (1876). На благодійний внесок В. Барвінського «Просвіта» заснувала стипендійний фонд для бідної молоді. Його, як і брата Олександра, радянська історіографія вважала українським «буржуазним» письменником, керівником українських буржуазних націоналістів на Західній Україні. Помер 3 лютого 1883 р. Похований у Львові. На вшанування пам'яті свого редактора «Просвіта» у 1884 р. видала окремою книжечкою «Спомини про життя і діяльність Володимира Барвінського», що користувалася в народі великою популярністю. |