Степан Крижанівський

Коротка біографія

Український поет та літературознавець

Народився 8 січня 1911 р. в с. Новий Буг (нині Миколаївської області) в родині шевця. Навчався в Одеському кооперативному технікумі, де включився в літературне життя разом із Паньком Педою і Степаном Олійником. 1928 р. вступив до Миколаївського педагогічного інституту, та вже через рік за сприяння харківських «молодняківців» переводиться до Харківського інституту професійної освіти, який закінчив у 1933 р. Із 1937 р. — аспірант Харківського університету, захистив кандидатську дисертацію (1940). Працював в Інституті літератури ім. Т. Шевченка Академії наук України.

Протягом 1941—1943 pp. — кореспондент фронтових газет. Із 1943 р. працював у газеті «Правда України», а з 1945 р. до виходу на пенсію — знову в Інституті літератури. З 1976 р. — науковий консультант цього інституту.

Друкуватися почав з 1928 р. Незважаючи на зайнятість науковою роботою, підготовкою кадрів молодих літературознавців, численні виступи опонентом при захисті докторських і кандидатських дисертацій, наукове редагування окремих томів «Бібліотеки поета», «Історії української літератури» в 2 томах (1954—1957), «Історії української літератури» у 8 томах (1967—1971), С. Крижанівський не полишав і поетичної творчості. Наукові і творчі інтереси врівноважилися, за своє творче життя С. Крижанівський видав 20 збірок поезії і 20 науково-теоретичних книг.

Перші твори вийшли в одеському журналі «Блиски». Основні збірки поезій С. Крижанівського «Енергія» (1930), «Моїм ровесникам» (1932), «Повноліття» (1935) присвячені соціальним перемінам у суспільстві, відгукам на громадянську війну в Іспанії та враженням від мандрівок країною. Були цікаві експерименти у формі сонета, балади. Написав кілька пісень, найвідоміша з них «Берізка» («Чекання»).

У післявоєнні роки працював у галузі українського літературознавства: нариси про творчість В. Стефаника, А. Малишка, М. Бажана, М. Рильського, статті-розвідки про В. Чумака, В. Кобилянського, І. Кулика та праці з теорії літератури — «Основні риси радянської літератури».

У збірці віршів «Літопис» (1991) зробив істотну переоцінку своїх ранніх поглядів.

Помер у 2002 р.