Іван Нечуй-Левицький

Коротка біографія

Український письменник, етнограф і педагог

Народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблів на Черкащині у родині священика. У 1848—1852 pp. навчався в Богуславському духовному училищі, у 1853—1859 pp. — у Київській духовній семінарії. У 1865 р. закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослов'я. Наполегливо займався самоосвітою — вивчав французьку й німецьку мови, читав твори Марка Вовчка, О. Пушкіна, М. Гоголя, Данте, М. Сервантеса, Т. Шевченка.

Працював у різних навчальних закладах — викладав російську мову й літературу, історію, географію. 1885 р. вийшов у відставку, оселився в Києві і повністю присвятив себе літературній праці.

Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припадав на ті часи, коли вийшов циркуляр Валуєва. «Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, — згадував письменник в автобіографії, — нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зі мною на одній квартирі, не знав батько».

Своєю творчістю письменник розширив тематичні межі, збагатив жанри та образні засоби українського слова. Уже перші його твори — «Дві московки», «Рибалка Панас Круть» (обидва 1868), «Причепа» (1869) привернули до себе увагу читачів і критиків новизною і свіжістю характерів, яскравістю зображення.

У 70-х роках вийшли друком твори з народного життя «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875), «Микола джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879). У творах цього періоду сумні картини змінюються іншими, сповненими яскравого народного гумору. Пореформене українське село постає без прикрас з усіма його злиднями, тяжкою працею, родинними чварами.

Повість «Старосвітські батюшки і матушки» російською мовою було надруковано 1884 р. в «Киевской старине», а 1888 р. в журналі «Зоря» — мовою оригіналу. У 90-х роках побачили світ твори «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами» та ін.

І. Нечуй-Левицький — автор романів «Хмари» (1874) та «Над Чорним морем» з життя української інтелігенції. У творах письменника знайшло відображення не тільки сучасне йому життя, а й історичне минуле (казка «Запорожці», повісті і науково-популярні нариси «Гетьман Іван Виговський», «Перші київські князі», «Унія і Петро Могила», драматичні твори «Маруся Богуславка», 1875; «В диму та полум'ї», 1911).

У творчому набутку І. Нечуя-Левицького є літературно-критичні та літературно-публіцистичні статті («Сьогочасне літературне прямування», 1878—1884 та ін.).

Досліджував мовознавчі проблеми (статті «Сьогочасна правописна мова на Україні», «Криве дзеркало української мови»). Автор «Граматики української мови» у 2-х частинах (1914).

Помер 2 квітня 1918 р. в Києві.