Василь Стус

Коротка біографія

Український письменник, критик, літературознавець

Народився 6 січня 1938 р. в с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педагогічного інституту. Вчителював, відбув армію, працював у газеті. 1959 р. в «Літературній газеті» було надруковано добірку його поезій з напутнім словом А. Малишка. 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві. З'являються перші журнальні публікації віршів, критичні нариси про творчість молодих поетів у журналі «Дніпро», зокрема «На поетичному турнірі» (1964), «Най будем щирі» (1965).

Належав до кола опозиційно налаштованої національно свідомої молодої інтелігенції, яка відверто протиставила себе тоталітарному режимові. У 1965 р. В. Стуса було відраховано з аспірантури за активний протест проти арештів у середовищі української інтелігенції. Почалися поневіряння в пошуках заробітку. Його твори не друкувалися. Вийшло лише кілька поетичних перекладів з Гете й Гарсіа Лорки під псевдонімом «Василь Петрик». Багато й інтенсивно працював як критик і літературознавець: у шухляді його стола знайдено статті про творчість Бертольда Брехта, Генріха Белля, розвідку про поезію Свідзінського, фундаментальну працю про П. Тичину «Феномен доби», де розкрито трагедію занепаду таланту в атмосфері ідеологічного диктату. Залишилися в рукописах два великі прозові твори — «Поїздка у Счастьєвськ» та «Щоденник Петра Шкоди».

В. Стус активно протестував проти реставрації культу особи, утисків щодо свободи думки. 1972 р. його було заарештовано разом з іншими українськими правозахисниками — І. Світличним, Є. Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та ін. «Судові процеси 1972—1973 pp. в Україні — то суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу», — писав В. Стус 1975 р. в публіцистичному листі «Я обвинувачую». Його засудили до п'яти років таборів і трьох років заслання. Кару відбував у Мордовії, заслання — на Колимі. 1979 р. повернувся до Києва, проте через 8 місяців його заарештували вдруге й засудили до 15 років позбавлення волі (10 років таборів, 5 років заслання).

Другий строк відбував у спецтаборі у Пермській області в нестерпних умовах.

У 70-х роках за кордоном побачили світ дві збірки поезій В. Стуса «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1977), були опубліковані його публіцистичні заяви, відкриті листи. Тим часом на батьківщині його вірші поширювалися в списках, через «самвидав». Широкому загалові феномен В. Стуса відкрився вже після його смерті — з розвитком гласності й демократії. Почали з'являтися добірки віршів, спогади і статті про нього. 1990 р. вийшла друком перша в Україні збірка вибраних поезій «Дорога болю».

1994 р. у Львівському видавництві «Просвіта» побачив світ перший том (у двох книгах) чотиритомного наукового видання В. Стуса, підготовлений у відділі рукописів Інституту літератури НАН України.

Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови творчості, — дуже великий.

В. Стус — поет інтелектуальний, він свідомо, цілеспрямовано й критично опановував досвід світової поезії. У нього багато перекладів: з Р. Рільке, Ф. Гарсіа Лорки, Й. Гете, Б. Брехта, П. Цегляна, С. Малларме, Я. Райніса, М. Цвєтаєвої.

Поезія В. Стуса — цілісний поетичний організм зі своїми сталими образно-смисловими комплексами, улюбленою лексикою, своїми поетизмами —неологізмами й напівнеологізмами, в основі яких — актуалізація архаїчних або маловживаних словоформ, експресивно-смисловим повторенням певних значущих для поета дієслів, епітетів.

У В. Стуса ідуть поруч і своєрідно підтримують один одного різні за стилістикою, за характером образності вірші, глибока філософська ускладненість («Гойдається вечора зламана віть») і фольклорні інтонації («Два вогні горять»), своєрідний символічний примітив («Синіє сніг по краю серця») і прозора розважливість або тамований біль («За читання Ясунарі Кавабати»).

Ім'я В. Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник національного пробудження й самоусвідомлення, стало символом духовної незламності й свободи.

Помер 3 вересня 1985 р. в ув'язненні під час голодовки. 19 листопада того самого року прах поета було перевезено до Києва й поховано на Байковому кладовищі.