Стефан Яворський

Коротка біографія

Український і російський церковний і політичний діяч, письменник і філософ

Народився у 1658 р. в м. Яворові на Львівщині. Навчався у Києво-Могилянській колегії. У 1684 р. залишив Київ. Прийняв уніатство під ім'ям Станіслава Симона й продовжив навчання у вищих навчальних закладах Львова, Любліна, Познані й Вільна. Повернувшись 1689 р. до Києва, зрікся унії й постригся в ченці. Викладав поетику, риторику, філософію і теологію у Києво-Могилянській колегії, згодом був її префектом.

Курс філософії, читаний ним у 1691—1693 pp. за назвою «філософські змагання», за обсягом і повнотою є одним з найкращих збережених лекційних курсів могилянських професорів.

Про полемічну діяльність С. Яворського свідчать теологічні твори, написані в Києві: «Конкордація Святого писання», «Про церкву», «Про святу Трійцю» (згоріли у Москві під час Вітчизняної війни 1812 p.).

У 1697 p. С. Яворський був призначений ігуменом Свято-Нікольського Пустинного монастиря, 1700 р. висвячений на митрополита Рязанського і Муромського; з 1701 р. виконував обов’язки Патріарха всієї Русі. Реформував процес навчання як протектор Московської слов'яно-греко-латинської академії, піднісши її до рівня західноєвропейських навчальних закладів. У Москві вийшли його твір «Знамення пришествія антихриста» (проти старообрядців), полемічний трактат «Камінь віри», спрямований проти лютеран, підручник з риторики, що став одним із найкращих у Росії того часу.

Не підтримуючи церковної політики Петра І, спрямованої на підпорядкування церкви світській державі і перетворення кліру на звичайних чиновників, С. Яворський впадає в немилість. Коли 1716 р. православну церкву очолив Ф. Прокопович, був надовго усунений від церковної діяльності. 1721 р. його призначили головою синоду, проте фактичної влади в ньому він не мав.

С. Яворський був не тільки церковним діячем, а й різностороннім ученим. Логіку він вважав не тільки прикладною філософською дисципліною, а й визнавав за нею право розвитку як самостійної науки; наголошував, що вона має бути не словесною еквілібристикою, а практичним засобом, за допомогою якого пізнається й досліджується навколишність. Визначаючи принципову пізнаванність світу, зауважував, що пізнавальний процес постійно супроводжується значними труднощами, і одним із засобів їх подолання є логіка, її правила та закони. Тому для нього логіка була не лише методом пізнання, а й методом дослідження.

Для натурфілософських поглядів С. Яворського характерне дуже близьке до арістотелівсько-платонівського визначення матерії як продуцента форм. Матерія і форма в нього — рівноправні складові природних речей. Однією з властивостей матерії є безперервний потяг до форм. Значне місце відводив ученню про властивості оформленої матерії: рух, неперервність, нескінченність, місце і час. У тлумаченні світобудови виходив із арістотелівської геоцентричної системи, яку наповнив християнським змістом.

Психологію С. Яворський виокремив як самостійну науку, а його курс «Психології» був одним із найповніших оригінальних курсів, що читались у Києво-Могилянській колегії. Можна твердити, що становлення психології як окремої науки в Україні починається саме з психологічних трактатів С. Яворського.

Отже, С. Яворський належав до діячів вітчизняної духовної культури, які були зачинателями професійної філософської науки. Його філософські, психологічні й суспільно-політичні погляди відобразили кризу церковно-схоластичного світогляду в період ломки феодальних і становлення ранньокапіталістичних відносин.

Помер 27 листопада 1722 р. у Москві. Похований в Архангельському соборі в Рязані.