Феодосій Печерський

Біографія

Історія Києво-Печерської лаври невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості, школою, яка готувала освічене вище духовенство.

Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Василеві (тепер Васильків) у боярській сім'ї. Невдовзі його батько одержав призначення в Курськ тіуном (управителем). Там пройшло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернече життя, багато часу проводив у церкві, сам випікав проскури, які приносив у храм для причастя віруючих.

Коли помер батько, хлопцеві ледь виповнилося дванадцять років. Не бажаючи присвячувати своє життя службовій кар'єрі, як це було передбачено суспільним становищем батьків, він таємно пішов із дому з прочанами, від яких начувся розповідей про Єрусалим та інші святині Сходу. Проте мати, вольова й рішуча жінка, розшукала сина й повернула додому. Невдалою виявилась і друга його втеча. Але третя спроба увінчалася успіхом, і йому вдалося дістатися до Києва з купцями.

Обійшовши кілька монастирів, Феодосій залишився біля Антонія і 1058 р. в заснованому ним Печерському монастирі прийняв постриг від Никона (Іларіона). За смиренне життя, працелюбність і високу духовність юнака невдовзі висвятили в ієродиякони, а потім і в ієромонахи. Мати, яка не припиняла пошуків сина, знайшла його в Печерському монастирі. Вона благала його повернутися до світського життя, але Феодосій зрештою вмовив і її прийняти чернецтво.

У 1062 р. він із благословення преподобного Антонія став ігуменом Печерського монастиря. Вік, виховання й характер сприяли його бурхливій діяльності в розвитку й розширенні обителі. Невдовзі братія налічувала близько ста чоловік — досить багато не тільки за давньоруськими поняттями, а й на мірки Візантії. Таке швидке збільшення кількості ченців вимагало спорудження нових келій і розвитку монастирського господарства. Потрібна була велика, містка церква для братії та численних парафіян.

Тому Феодосій зосередив усі зусилля на спорудженні в Печерському монастирі величного храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Для цього потрібні були кошти (частину їх виділив князівський двір, решту вдалося зібрати з благочестивих парафіян і гостей монастиря), матеріали, начиння та майстри. Більшість їх запросили з Візантії. Успенський собор був закладений Феодосієм у 1078 р. з благословення Антонія, який доживав свої дні, а завершений уже по смерті засновника обителі.

За Феодосія стосунки монастиря з центрами візантійського церковно-чернечого життя помітно зміцніли. Зокрема, за його ігуменства було прийнято Студійський статут, який згодом став нормою життя для давньоруських монастирів. Він передбачав спільне проживання монахів і вимагав високої освіченості братії, дозволяючи праведним старцям затворництво.

Сам Феодосій вів суворе аскетичне життя, активно займався літературною, насамперед богословсько-повчальною та церковно-публіцистичною діяльністю, мав високий авторитет, його поважали й любили як ченці, так і миряни. Збереглося 11 його творів: два послання до Ізяслава Ярославича, вісім "Слів" і "Повчань" ченцям та молитва "За всіх християн". Ці твори свідчать про те, що Феодосій був у курсі богословських суперечок, які 1054 р. привели до поділу єдиного доти християнства на православ'я і католицизм. В одному зі своїх "Слів", написаних близько 1069 p., він компетентно відстоює православний канон, заперечуючи латинські нововведення.

Чернечу працю й літературні заняття Феодосій поєднував із високою моральною позицією в політичних питаннях. Він засуджував усобиці між синами Ярослава, ганив Святослава Ярославича, який у 1073 р. позбавив влади старшого брата Ізяслава й посів великокнязівський престол, порівнював новоспеченого володаря з Каїном.

Розлючений Святослав хотів кинути його у в'язницю. Але Феодосій, усупереч умовлянням братії та київських бояр, продовжував викривати князя, який неправедним шляхом здобув престол. Святослав так і не наважився скривдити Феодосія. Навіть більше, він першим пішов на примирення, й намагаючись задобрити праведного ігумена, відвідав Печерський монастир, а потім підніс багаті пожертвування на спорудження Успенського собору. Їхні стосунки дещо поліпшали, проте Феодосій і далі вмовляв великого князя помиритися зі старшим братом, якого він згадував у монастирських молитвах першим, а Святослава, на його невдоволення, другим.

Феодосій покинув світ через рік після смерті Антонія, у 1074-му, не доживши до сорока років. Відчуваючи наближення смерті, він скликав усю братію і наставляв кожного. Потім небіжчика перенесли в церкву й відспівали. Довкола монастиря було дуже людно. Дочекавшись, доки з настанням ночі юрби розійдуться, ченці знову забрали тіло Феодосія в печеру, де він помер. У 1091 р. його мощі розшукав преподобний Нестор. Тоді ж їх було поміщено в уже освячений Успенський собор Печерського монастиря. Нестор у 1080-х роках склав житіє Феодосія. У 1108 р. його канонізували.

Із 1131 р. нетлінні мощі Феодосія покоїлися у срібній, укритій позолотою, раці. Вклонитися їм сходилися прочани з усіх куточків Русі. У тривожні місяці чекання навали Батия печерські ченці сховали їх "під спуд" собору, й точне їх місце перебування досі залишається невідомим.