Князь Кий

Біографія

Легендами оповитий початок історії кожного народу. Давні русичі не є винятком. Літописець XI ст., прагнучи з'ясувати "звідки пішла Руська земля" і "хто в Києві став першим княжити", пише: "То було три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тяшущими і називалися полянами: Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: "На перевіз на Київ".

З тим, що Кий був простим перевізником, літописець не згоден і підтверджує його князівське походження так: "Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря: а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря...

А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися".

Оце і все, що літописець, якого зазвичай ототожнюють із монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, зміг довідатися про засновника столиці давньоруської держави. Його розповідь сповнена виразних рис народного переказу: три брати й сестра — типові фольклорні персонажі. Тому багато вчених ставилися до історичності князя Кия скептично. Нині провідні дослідники вважають його історичною особою — військовим ватажком, вождем-князем полян (в іноземних джерелах вони відомі як анти).

Його біографія відтворюється в загальних рисах цілком переконливо. Народився він на початку VI ст. у знатній полянській сім'ї. Тоді наддніпрянські слов'яни вже знали спадкове правління. Відомо, що одного з антських (полянських) князів IV ст. звали Божем (Бусом). Візантійські автори наводять імена й інших знатних антів, сучасників Кия, наприклад, гордого Мезаміра, посла, убитого аварами.

Молодість Кия припала на період напруженої боротьби між полянами й Візантією на Дунаї. Слов'яни активно освоювали придунайські землі, спустілі після падіння держави царя гунів Аттіли, чому намагалася перешкодити Візантія. На початку 30-х років VI ст. на Дунаї розгорілася багатолітня війна між слов'янами та військом імператора Юстиніана. На південь по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов'янських племен. Це зміцнювало стратегічне значення гір, розташованих біля місця впадіння у Дніпро його головної притоки Десни. Тут, край переправи, здавна йшла жвава торгівля.

Для нового міста було обрано важкодоступний останець плато. Нині це місце відоме як Замкова гора над Подолом. Повз неї з плато, де був могильник із капищем, а пізніше виросли князівські палати й Десятинна церква, проходив узвіз на Поділ до річки Почайни, в гавань якої заходили човни, що пропливали по Дніпру. Спорудження укріпленого городища забезпечувало Кию контроль над судноплавством і переправою. Перевіз через Дніпро справді був "Київ", оскільки володів ним Кий, але перевізником він, звичайно, не був.

Завершивши спорудження "града", Кий разом з іншими слов'янськими вождями рушив на Дунай. Серед полянських послів у Константинополі він, імовірно, був присутній при мирних переговорах із Юстиніаном у 545 р. За умовами укладеної угоди, Візантія визнавала право антів на володіння лівобережжям Дунаю. Кий, прагнучи закріпитися в Подунав'ї заснував там городок Києвець. Проте гострий конфлікт із місцевим населенням зруйнував його плани і змусив князя вернутись у Київ, де він невдовзі й помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому ним "граді".