Баал-Шем-Това

Біографія

Упродовж багатьох століть Правобережна Україна й Поділля, Галичина й Волинь були найжвавішими центрами єврейського культурно-релігійного життя. У містах і містечках жили тисячі єврейських родин, існували синагоги і школи, навіть своєрідні "академії" — ішеботи, де здобували освіту майбутні рабини.

Євреї відігравали помітну роль у господарському житті українських земель починаючи ще із середньовіччя. Однак у соціально-культурному розумінні життя їхніх громад було дуже замкнутим і консервативним. Рабини, користуючись своєю талмудичною вченістю й умінням тлумачити тексти Біблії, справляли величезний вплив на єдиновірців. Але занадто суворе дотримання релігійних законів часом вихолощувало сам дух віровчення, хоча біблійні тексти могли бути інтерпретовані не тільки сухо й формально, а й образно, алегорично.

Символічне тлумачення біблійного тексту здавна було прийняте в колах кабалістів — представників містичного напряму в іудаїзмі, що остаточно сформувався в Іспанії в XIII ст. Соціальні протиріччя й релігійні розбіжності в єврейських громадах посилилися на початку XVIII ст., після припинення воєн та повстань, що тривалий час роздирали Річ Посполиту, і при посиленні впливу просвітницької нерелігійної культури.

Знову стало чутно голоси тих, хто віщував швидкий прихід Месії — рятівника єврейського народу. Ці пророки та їхні прихильники прагнули наблизити його появу праведним життям, суворим дотримання релігійних догм та їх глибоким духовним переживанням. Таких людей стали називати хасидами (благочестивими). Зазвичай вони належали до числа випускників ішеботів, які не зуміли влаштуватися в житті й перебували в духовній а то й особистій опозиції до практичніших і щасливіших представників рабинату. Вони збиралися у групи вчених-книголюбів, представники яких, часто будучи людьми неприкаяними й екзальтованими, переходили з громади в громаду, виступаючи з проповідями й повчаннями перед народом.

У такому соціально-культурному середовищі й починав свою діяльність прославлений єврейський містик і богослов рабі Ісраель бен Елізер, якого послідовники звали Баал-Шем-Това — "добрий чудотворець" (скорочена форма — Бешт, як його теж нерідко називали). З його ім'ям пов'язують становлення хасидизму як певного напряму містичного іудаїзму, що має і нині численних послідовників у багатьох країнах.

Особа його, як і більшості інших засновників релігійних учень, була овіяна легендами вже за життя, тому пізнішим дослідникам не так і легко виявити в численних розповідях про нього крихти достовірних відомостей. До того ж від нього не залишилося літературних творів, окрім кількох послань.

Важко навіть визначити, що ж, власне, було нового у проповідях Бешта порівняно з тим, що проповідували близькі йому за духом інші іудейські спасенники того часу, що їх називали цадиками. Своєю популярністю і тривалим життям у пам'яті народу Баал-Шем-Това завдячує, мабуть, не оригінальності свого вчення, а високим моральним якостям і надзвичайному особистому шарму.

Народився він близько 1700 р. в одному з містечок Поділля в бідній родині. Здобувши належну для єврейського хлопчика релігійну освіту в хедері, суха талмудична наука якого мало відповідала його мрійливій душі, він став пробувати сили в різних видах діяльності. Змінив кілька професій — був якийсь час сторожем у синагозі, різником, корчмарем. При цьому з юних років Бешт прилучився до кабалістичної премудрості, до якої офіційний рабинат ставився підозріло, хоча й досить терпимо. Він уважно вивчав зарозумілі "рукописи Арі" й опановував мистецтво "творити дива" за допомогою кабалістичних заклинань.

Кабалістика була нерозривно пов'язана з магією і цілительством, тож молодий чоловік перш ніж відкритися єврейському народу як пророк, приблизно з тридцятирічного віку практикував як "баал-шем" — кабаліст-знахар, зціляючи недуги за допомогою всіляких заклинань, амулетів та інших магічних засобів. Цю практику, що відповідає сучасному поняттю "психотерапія", він не полишав і в наступні роки, коли вже виступав у ролі релігійного вчителя.

Переходячи з громади в громаду по містечках України, Бешт спілкувався з багатьма кабалістами-книжниками, які вели аскетичне життя. У їхньому середовищі Баал-Шем-Това й формувався як проповідник і мислитель. Але після одруження він оселився у глухому селі серед Карпатських гір, де в нього дедалі частіше траплялися містичні прозріння. Потім якийсь час він із родиною жив у галицькому містечку Тлустому, де, за переказами його послідовників, почав готуватися до проповідницької місії.

У міру того, як Бешт ставав самостійнішим і певнішим свого призначення, виникала глибшала розбіжність між його позицією та уявленнями більшості хасидів старшого покоління. На відміну від них, молодий проповідник не пов'язував благочестя з аскетизмом — навпаки, вважав, що вища праведність має бути наявна в повсякденному житті людей. Благочестива людина повинна не ухилятися від мирських проблем, а ніби просвітлювати буденщину, сприяти наближенню людей до Бога щохвилини, хоч би що вони в даний момент робили.

Коли Бешту виповнилося 36 років, він, будучи вже досить відомим у єврейських громадах Поділля й інших українських земель, "відкрився світові" як пророк і вчитель життя, самобутній і цілісний проповідник хасидської віри іудейських спасенників. Мандруючи Галичиною, Поділлям і Волинню, він одночасно проповідував і дивним чином лікував, причому використовував для цього пристрасні молитви. Прославився він і як провісник. Коли до нього зверталися з проханням провістити майбутнє, він навмання розкривав кабалістичну книгу "Зогар" і починав тлумачити перший ліпший уривок, базуючись на якому й повідомляв, що чекає на співрозмовника. За легендами, пророкування були точні і правдиві, але якщо доводилося віщувати лихо, Бешт завжди вмів утішити людину.

Оселившися в містечку Меджибіж (тепер Хмельницької області), він набув у середині XVIII ст. величезної популярності серед широких верств українського єврейства, поєднуючи у своїй особі цілителя, кабаліста-книжника і вчителя праведності. До нього звідусіль стікалися численні послідовники, кількість яких до кінця його життя сягала вже 40 тисяч. Бешт учив, що істинне спасіння — не в талмудичній ученості, а в сердечній відданості Богу, в безпосередній і щирій вірі в Нього.

Сам Ісраель бен Елізер вірив у своє високе покликання. Близько 1750 р. він направив у Палестину тамтешнім релігійним авторитетам послання, у якому повідомляв про дивне видіння, що йому явилося. Його душа вознеслася на небо й бачила там Месію в оточенні душ спасенників. Бешт запитав Месію: "Скажи мені, Пане мій, коли ж з'явишся Ти на землю?" — і почув відповідь: "Ось тобі знак: коли стане відомим учення твоє і коли інші люди робитимуть такі ж таїнства, як ти, тоді настане час великого благовоління і спасіння".

Сам Бешт прямо не виступав проти рабинату і сповідуваного ним сухого, "буквоїдського" талмудичного іудаїзму. Та всім духом своїх проповідей він заперечував ортодоксальність, чим наживав багато явних і таємних ворогів.

Послідовники Баал-Шем-Тови разом з іншими євреями продовжували відвідувати синагоги і брати участь у релігійному житті свого народу. Однак водночас довкола нього й найавторитетніших із його учнів почали утворюватися своєрідні гуртки. Рабинат відчув у хасидах, що визнали Бешта своїм пророком, ідейних опонентів. Однак про будь-які переслідування Баал-Шем-Тови та його прихильників за життя вчителя відомостей немає. Неприхована боротьба ортодоксального рабинату з проповідниками хасидизму розгорнулася лише з 1772 p., щоправда, не стільки в Україні, скільки в Литві та Білорусії.

У проповідях, повчаннях і посланнях Бешта хасидизм як містичний, духовно-піднесений умонастрій знайшов свій класичний вияв. За духом він мав багато спільного з ученням Григорія Сковороди. Хасидизм, як і філософія українського мислителя, звертався до людей простою, але яскравою і образною мовою притч, натяків і алегорій. Він відрізнявся органічним поєднанням знань про природу Бога та буття з повсякденним життям простих людей. Спираючись на кабалістичну традицію, Баал-Шем-Това та його послідовники розуміли світ як прояв саморозкриття розуму, сил і енергії Божества.

У світі, за вченням Бешта, немає нічого, що не від Бога. Тому і зло не може мати власної підстави. Воно не абсолютне, а відносне, а отже, у принципі може бути переможене й викоренене самими людьми, котрі є, як і інші духовні істоти, іскрами божественної першооснови буття. Мета релігії, за хасидизмом, і полягає в очищенні людських душ, що розкриваються у своїй божественності одна до одної і до люблячого їх Бога. Досягається це шляхом захопленого сприймання краси й доброти світу, в молитовному захваті зближення, а потім і злиття людської душі з Богом. Отже, як проповідував Бешт, просвітління і контакт з Богом досяжні не для одиниць у виняткові миті їхнього життя, а "тут і зараз" для кожного, хто цього щиро прагне.

У вченні Баал-Шем-Тови Бог не стоїть над людьми, як грізний і жахливий, часом жорстокий і мстивий Ягве. Навпаки, він є сама любов і милосердя, він інтимно близький людині і присутній у кожній людській душі. Тому Бешт закликав не до каяття у вчинених гріхах, а до розкриття кожним кращих, світлих сторін своєї душі. Стверджував, що Бог любить у людині бадьорий і радісний настрій. Він говорив, що одні лікарі лікують гірким зіллям, а інші — солодким, і віддавав перевагу другому способу. Це сприяло створенню між Бештом і його друзями, послідовниками й учнями особливих стосунків, що відрізнялися щирістю, відвертістю й теплотою. Вище за все він ставив живе, безпосереднє почуття радості й любові.

Бешт помер у 1760 р. в Меджибожі, оточений учнями й шанувальниками. Найвідомішими продовжувачами його справи були Бер із Межирічі і Яків-Йосип Коген, рабин і проповідник у Немирові та Полонному. У 1780 р. останній видав книгу висловів і міркувань Баал-Шем-Тови, започаткувавши велике зібрання хасидської літератури, яке поповнюється й нині.

Особистість Ісраеля бен Елізера залишила яскравий слід в історії єврейства. В останній період його життя мало кому відомий Меджибіж став відомим духовним центром іудеїв світу.