Данило Туптало
(Димитрій Ростовський)

Біографія

Данило Туптало, який прийняв чернече ім'я Димитрій і як митрополит Ростовський був зарахований до сонму святих, народився 1651 р. в містечку Макарові під Києвом у сам розпал кривавої визвольної війни. Його батько, Сава Туптало, був сотником у війську Б. Хмельницького. Згодом, ставши вельможною і багатою людиною, він дедалі більше прилучався до церковного життя, особливу прихильність відчуваючи до древнього Кирилівського монастиря в північному передмісті тодішнього Києва. Цій обителі Сава жертвував значні кошти. Його портрет можна побачити на одній із фресок Кирилівської церкви поруч з образом його друга, ігумена обителі, відомого богослова й церковного діяча Інокентія Монастирського.

У 1662 р. одинадцятирічного Данила віддають до знаменитого Києво-Могилянського колегіуму, очолюваного тоді письменником, церковним і культурним діячем Лазарем Барановичем, учнем і сподвижником Петра Могили та Інокентія Гізеля. Данило, з дитинства схильний до молитовної самоти й церковної книжності, по закінченні навчання 1668 р. прийняв чернецтво у Кирилівському монастирі під ім'ям Димитрія від ігумена Мелетія Дзика, друга сім'ї Тупталів, людини високоосвіченої, колишнього ректора Києво-Могилянського колегіуму.

Мелетій значно вплинув на молодого ченця. Їхня дружба не переривалася до самої смерті Дзика в 1681 р. Цих людей єднало багато що, і насамперед — любов до церковної книжної премудрості та житій святих і праведних людей. Свого часу Петро Могила мріяв видати звід житій святих. Цій грандіозній праці цілком присвятив себе Данило Туптало. Багато років він старанно збирав факти й перекази про життя праведників і подвижників, шанованих православною церквою і особливо знаних в українсько-білоруських та російських землях.

Швидко заслуживши загальну повагу високою духовністю і глибокою освіченістю, Димитрій у вісімнадцятирічному віці був висвячений в ієродиякони, а 1675 р. — в ієромонахи. За рекомендацією Л. Барановича, архієпископа чернігівського з 1666 p., який добре знав Туптала зі студентських років, він став проповідником при кафедральному Успенському соборі цього древнього міста.

До двадцяти п'яти років Туптало вже здобув славу духовного оратора. Лейтмотивом його проповідей була любов, яку він ставив над усе. У жорстокий час безкінечних воєн, повстань та чвар між претендентами на гетьманську булаву молодий проповідник учив людей бути терплячішими й добрішими, з розумінням ставитися до чужих переконань, прощати одне одному кривди. І це знаходило відгук у душі народу. На численні запрошення він їздив проповідувати в різні міста України, Білорусії та Московії. Ці подорожі значно розширювали його світогляд, дозволяли знайомитися з рідкісними книгами та переказами. Перебуваючи в Литві, Туптало, який досконало знав латину й польську, спілкувався з католицькими ієрархами й теологами, щоб глибше зрозуміти дух західного християнства.

Багато років Димитрій входив до київсько-чернігівського гуртка освічених православних діячів, душею якого був Лазар Баранович (він довгий час поєднував архієпископство з місцеблюстительством Київської митрополичої кафедри). До гуртка входили такі відомі люди того часу, як уже немолодий архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель, церковний письменник і публіцист Іоаникій Галятовський, поет Іван Величковський, ректор Києво-Могилянської колегії, а потім митрополит київський Варлаам Ясинський, філософ і богослов Йоасаф Кроковський, німецький теолог Адам, який прийняв православ'я. Усі вони мали зв'язок із Києво-Могилянським колегіумом, були його колишніми студентами і професорами. Старші члени цього творчого співтовариства, наприклад Інокентій Гізель, сформувалися в київській інтелектуальній атмосфері часів митрополитства Петра Могили, під його безпосереднім ідейним впливом. Високий могилянський дух вони передавали своїм молодшим друзям і учням.

1681 р. Туптало був призначений ігуменом Максаківського монастиря, а через рік переведений у тому ж сані до Батурина, гетьманської столиці Лівобережжя. Але життя в наскрізь просоченому інтригами й доносами місті, вдалині від необхідних йому для письменницької праці книг не влаштовувало освіченого церковнослужителя. Наприкінці 1683 р. він оселився в Києво-Печерській лаврі. Користуючись її чудовою бібліотекою, Туптало починає систематичне впорядкування корпусу житій святих. На якийсь час залишаючи лавру для управління монастирями (в Батурині, Глухові, Чернігові), він незмінно повертався до славетної обителі.

Димитрій читав лекції з філософії та інших дисциплін у Києво-Могилянській колегії. Його курси загалом відповідали тим, що викладалися в провідних європейських університетах. У них переважав дух пізнього арістотелізму в характерній для православної традиції теологічно-платонічній інтерпретації. Вони відрізнялися вільним обговоренням питань релігійної філософії.

З-під пера Туптала вийшла маса різноманітних віршованих і прозаїчних літературних творів, відзначених піднесеним стилем. Як і в католицьких країнах тодішньої Європи, у Києві надзвичайно популярні були "емблематичні вірші" — віршовані написи символічного змісту до гравійованих емблем і гербів, а також характерні для літературних смаків епохи бароко вишукані поетичні мініатюри, часто у формі акростиха. Один акростих Димитрія релігійного змісту нам відомий.

У 1697 р., після смерті близького його родині Інокентія Монастирського, Туптало прийняв ігуменство київського Кирилівського монастиря, а потім у сані архімандрита керував Єлецьким монастирем у Чернігові.

Надходили нові часи. Московське царство очолив Петро І. Для проведення перетворень він потребував освічених, відданих справі просвітництва людей. У самій Московії їх помітно бракувало, а довірити церкву іновірцям, котрих широко запрошували на військову й інші види світської служби, цар із політичних міркувань не міг.

Часто буваючи в Україні, він почав активно залучати до роботи її освічене духівництво, мало зважаючи на бажання й інтереси обраних ним людей. Так трапилося і з Тупталом, котрий справив своїми великими пізнаннями й високою духовністю велике враження на царя й 1700 р. був призначений на митрополичу кафедру Тобольська до Сибіру. Тоді Димитрій зумів ухилитися від призначення, мотивуючи відмову слабкістю здоров'я і необхідністю завершити роботу над корпусом "Житій святих". Однак, помітивши відповідального й освіченого архімандрита, Петро вже не випускав його з поля зору. Туптало був таки змушений прийняти царське призначення, але вже не за Урал, а в Центральну Росію.

1702 р. за наказом Петра І Димитрій стає митрополитом ростовським і ярославським. Він докладає великих зусиль для розвитку системи освіти в довіреній йому єпархії і, будучи ревнителем православної віри, сприяє вкоріненню в Росії духу відкритості й толерантності щодо західної культури. У місцевих школах він запровадив навчання давньогрецької мови й латини; сприяв відкриттю в Ярославлі першого в Росії театру, завезенню туди книг і розвитку друкарства.

Численні промови і проповіді митрополита, створення мережі шкіл і бібліотек, організація драматичних вистав, диспутів і діалогів за прийнятою в Києво-Могилянській колегії системою відіграли значну роль в освіті краю. На призначеній йому царем посаді він виявив велику енергію й, водночас, шанобливе ставлення до національно-церковних традицій російського народу.

Тут, на берегах Волги (жив він переважно в Ярославлі), Димитрій Ростовський продовжував плідну літературну діяльність. Було закінчено "Четьї-Мінеї" — чотиритомну працю, що містила житія православних святих. У роботі над нею автор широко використовував не тільки вітчизняні джерела, а й численні грецькі та латинські тексти. Ще однією його великою працею став "Літопис келійний", що дає послідовний виклад подій біблійної історії з морально-повчальними коментарями.

Перебуваючи на Ростовщині, Димитрій об'їхав увесь Верхньоволзький край, відвідував численні розкольницькі селища і скити Заволжя. На відміну від багатьох сподвижників Петра, які вдавалися до жорстоких переслідувань і катувань розкольників, митрополит прагнув зрозуміти й переконати старовірів. Із цією метою він написав свою третю фундаментальну працю "Розвідка про розкольницьку бринську віру", видану вже після його смерті. У цій праці з'ясовуються причини розколу, визначаються головні його напрями та їх ідейні засади, описуються особливості побуту й поведінки старообрядників. Цей перший об'ємний і об'єктивний опис переконань та способу життя розкольників і сьогодні не втратив наукової цінності.

Крім трьох капітальних праць, митрополит ростовський був автором численних богословських і релігійно-філософських ("Розмірковування про образ Божий та його подобу в людині"), агіографічних (життєписних) і полемічних творів, духовних пісноспівів (кантів і псалмів), віршів та кількох драм.

На відміну від своїх земляків і сучасників Стефана Яворського та Феофана Прокоповича, котрі займали вищі церковно-державні посади й справляли великий вплив на царя, Димитрій Ростовський намагався триматися осторонь бурхливих політичних подій і уникав зближення з грізним і мінливим у своїх симпатіях самодержцем, не завжди поділяючи його модернізаторські устремління й особливо не схвалюючи жорстоких методів їх втілення.

Помер Данило Туптало 28 жовтня 1709 p., прихиливши коліна під час молитви. У 1753 р. після знайдення його нетлінних мощей він був зарахований до лику святих. Віршовану епітафію для його надгробка склав Михайло Ломоносов. Пам'ять св. Димитрія Ростовського православна церква вшановує 21 вересня (4 жовтня).