Архип Куїнджі

Біографія

Народився Архип Куїнджі в Маріуполі. Його батько, Іван Христофорович, був шевцем. Прізвище його було Єменджі. Слово це татарське й означає "трудова людина". "Куїнджі" — данина сімейному переказу, за яким дід художника був золотарем. Сам Архип Куїнджі вважав себе греком і сповідував православ'я. В родині говорили по-татарськи.

1845 р. Архип осиротів, і його взяли до себе родичі. Вони й подбали про його освіту. Спершу хлопчик вивчав грецьку мову у "вільного" учителя, потім недовго відвідував школу, засновану греком — митрополитом Костанжоглу. Учився Куїнджі кепсько, але постійно малював.

В 11 років він почав працювати у підрядчика на будівництві церкви, Чабаненка. Письменному хлопчику доручили приймати цеглу. У товстій книзі, виданій для цього, почали з'являтися записи й... малюнки. Малював юний Куїнджі й на стінах кухні Чабаненка, де, власне, і жив. Утім, підрядчик ставився до творчості свого підопічного доброзичливо й навіть не без гордості показував його малюнки приятелям. Великий успіх мав портрет церковного старости Бібеллі.

Пізніше Архип служив у хліботорговця-італійця Аморетті. Посада його звалася "кімнатний хлопчик", тобто слуга. Малювання тривало. Один із гостей хазяїна радив Куїнджі поїхати у Феодосію, до Айвазовського, і навіть дав йому рекомендаційного листа. У 1855 р., в розпал Кримської війни, Архип Куїнджі пішки вирушає до Феодосії. Айвазовского там не було. Влаштуватися Куїнджі допоміг молодий художник Адольф Феслер, учень мариніста. За однією з версій, згодом Айвазовский доручає Куїнджі копіювати свої картини, за іншою — допускає його тільки до розтирання фарб і фарбування огорожі. Куїнджі повертається в Маріуполь і влаштовується ретушером до фотографа. Малювати він не перестає і навіть має популярність. Місцевий купець Кетчерджі-Шаповалов замовляє йому свій портрет, шо було місцевим визнанням таланту. Через півтора десятиліття дочка цього купця Віра стане дружиною Куїнджі.

На якийсь час Куїнджі перебирається в Одесу, теж працює ретушером. Потім вирушає до Петербурга. Трудиться "за фахом" і, очевидно, відвідує Академію мистецтв як вільний слухач.

У 1868 р. на академічній виставці з'являється його картина "Татарське село при місячному освітленні", шо викликає чималий інтерес у публіки і професіоналів. Архипа Куїнджі, "учня школи професора Айвазовского", "за хороші знання в живописі пейзажів Радою Академії на зборах 15 вересня цього 1868 року визнано гідним звання вільного художника, яке він і одержить, коли витримає словесний іспит". Та словесного іспиту Куїнджі витримати не може, він не має елементарних знань, зате здобуває репутацію зразкового слухача.

У 1869 р. Куїнджі виставляє на академічній виставці вже три роботи — "Рибальська хатина на березі Азовського моря", "Буря на Чорному морі при заході сонця" і "Вид Ісаакіївського собору при місячному освітленні". В Академії мистецтв Куїнджі знайомиться з багатьма художниками, особливо зближається з І. Рєпіним і В. Васнецовим.

Друзі радять Куїнджі клопотати про присвоєння звання "класного художника". Він пише: "Маю честь додати, що, не бувши учнем Академії і не слухавши лекцій, перебуваю в граничному утрудненні щодо іспиту з допоміжних предметів Академічного курсу, чому й насмілююся просити невеликого полегшення, а саме дозволити мені складати іспит лише з головних і спеціальних предметів". Рада Академії погоджується, однак висуває умову — Куїнджі екзаменуватиметься тільки на звання некласного художника з пейзажного живопису.

Він не складає Закону Божого, загальної та російської історії, географії, російської мови. Решта предметів та отримані з них оцінки такі: історія образотворчих мистецтв — 3,5 бала, архітектура — 4 бали, анатомія — 3,5 бала, перспектива — 4 бали. Куїнджі одержує звання некласного художника.

У 1870 р. утворюється Товариство пересувних художніх виставок. Куїнджі знайомий з лідером передвижників — І. Кримським і симпатизує їм. У 1873 р. на черговій пересувній виставці з'являється його картина "На острові Валаам", яка відразу стає знаменитою. Нею захоплюються Рєпін і Крамськой. Картину купує П. Третьяков, а у Куїнджі з'являється можливість поїхати за кордон. Він відвідує Німеччину, Бельгію, Францію, Велику Британію, Швейцарію, Австрію.

Повернувшись до Петербурга, Куїнджі створює картину "Забуте село" (1874), а після поїздки в рідний Маріуполь пише "Чумацький тракт" (1874). Обидві картини з великим успіхом експонуються на пересувних виставках, їх купує П. Третьяков. 1875 p. Куїнджі прийняли в Товариство передвижників, і він удруге відвідав Париж. Однак головною подією року для художника стало одруження з Вірою Кетчерджі-Шаповаловою.

1876 р. на черговій пересувній виставці Куїнджі показує одну з найвідоміших своїх картин — "Українську ніч", яка теж потрапляє до галереї П. Третьякова.

1878 p. Куїнджі одержав звання художника 1-го ступеня. Його роботи, зокрема й "Українська ніч", з успіхом експонуються в Парижі, на Всесвітній виставці.

Для VII пересувної виставки (1879) художник пише три картини. До наміченої дати вони не закінчені, але Куїнджі настільки популярний, що заради нього відкриття виставки відкладають. Жертва не даремна. Це були "Північ", "Після дощу" та "Березовий гай".

Для публіки Куїнджі — знаменитість, чиї нові твори не подивитися неможливо. Митці реагують складніше. Ті "в перший момент оторопіли, вони не приготувалися, довго були з розкритими щелепами і тільки тепер починають збиратися з духом і то люто, то нишком пускають різні чутки і думки; багато хто доходить до високого комізму в запереченні його картин" (Крамськой — П. Третьякову).

Куїнджі обрали в ревізійну комісію товариства разом з М. Клодтом, проте все закінчилося скандалом. Спершу в газеті "Молва" вийшла анонімна стаття, де лаяли Куїнджі. На загальний подив, її автором виявився Клодт. Розлючений Куїнджі зажадав вигнати Клодта з товариства. Але той був заслуженим передвижником, професором Академії мистецтв, і решта членів товариства не хотіла сварки. Зрозумівши, що ніхто не збирається виганяти його кривдника з товариства, Куїнджі заявив, що піде сам. Рєпін, який спеціально приїхав до Петербурга з Москви, два дні вмовляв його залишитися, але марно.

На наступній, VIII пересувній виставці робіт Куїнджі не було. Це помітили всі. Художник використовує ситуацію — узимку 1881 р. він щонеділі відкриває на дві години двері майстерні, демонструючи всім бажаючим свою нову картину — "Місячна ніч на Дніпрі". Успіх приголомшує. Головна сенсація — незвичайні, мовби "світляні", "фосфоресціюючі" фарби і досягнутий за їх допомогою ефект. Захват публіки не заглушив, проте, побоювань професійних художників. І. Крамськой: "Я переймаюся такою думкою: чи довговічна та комбінація фарб, що відкрив художник? Може бути, Куїнджі з'єднав разом (чи знаючи, чи не знаючи — все одно) такі фарби, що перебувають у природному антагонізмі між собою й по закінченні певного часу згаснуть, чи зміняться, чи розкладуться до того, що нащадки будуть знизувати плечима в подиві: від чого приходили в захват добродушні глядачі? От щоб уникнути такого несправедливого ставлення в майбутньому, я не проти б скласти, так би мовити, протокол, що його "Ніч на Дніпрі" уся наповнена справжнім світлом і повітрям, його ріка справді велично плине й небо — справжнє, бездонне і глибоке".

Третьяков не купив "Місячної ночі на Дніпрі". Її власником став великий князь Костянтин.

Після експонування в майстерні прославлену картину (одну!) виставили в залі Товариства заохочення художників. Її показували при завішених вікнах, особливим чином освітлювали лампою. Інтерес до неї не меншав.

Великий князь так захоплювався "Місячною ніччю", що взяв її з собою в кругосвітню подорож, під час якої її недовго експонували в Парижі (втім, без особливого успіху). Подорож виявилася для картини фатальною — процес, якого боявся Крамськой, пішов зі страшною швидкістю — картина безповоротно потемніла.

Через рік Куїнджі на тих же умовах і з таким же небаченим успіхом експонує наступну свою картину — "Березовий гай" (однойменну картину 1879 р. ця робота нагадує хіба що наявністю беріз). "Березовий гай" купує Ф. Терещенко за сім тисяч карбованців.

Величезний успіх картин, що "світяться", призвів до появи копій і наслідувань. На секрет "фосфоресціюючих" фарб буквально полювали.

Публіка чекає нових картин художника: чим він її здивує цього разу? Петербургом ходять чутки. Досягши апогею слави, у 1882 р. Куїнджі раптом замовкає. Протягом наступних 30 років він лише один раз виставить свої твори.

Звісно, таке рішення майстра здається незрозумілим і навіть таємничим. Сам він пояснює це так: "Художнику треба виступати на виставках, поки в нього, як у співака, голос є. А як тільки голос спаде, треба йти, не показуватися, щоб не осміяли. От я став Архипом Івановичем, усім відомим, ну, це добре, а потім я побачив, що голос став начебто спадати. Ну, от і скажуть: був Куїнджі і не став Куїнджі!" Однак писати він не перестав. Працював майже потай, замкнувшись у майстерні, куди нікого не пускав. Між 1882 і 1910 pp. він створив близько 500 робіт. Усі вони (за винятком чотирьох) стали відомі вже по смерті автора. Переважно це своєрідні картини-етюди, надзвичайно цікаві за колоритом, повні дивної загадковості й нерідко — містичної значущості ("Полудень. Череда в степу", "Плями місячного світла в лісі. Зима", "Ефект заходу", "Надвечір'я"). Чимало робіт було створено під враженням поїздок на Кавказ ("Ельбрус. Місячна ніч", "Ельбрус увечері").

Але до того, що вже було показано, художник ставився дуже ревниво. Так, у 1883 р. він звинуватив Р. Судковського, автора картини "Мертвий штиль", у плагіаті. Деякі передвижники підтримали колишнього соратника по товариству. Більшість кепкувала.

У 1882 р. Куїнджі — багата людина. Чималі гроші, отримані за картини, він вигідно вклав, придбавши з торгів доходний будинок. У 1888 р. художник купив у Криму великий маєток Сара-Кікенеїз і переїхав туди з дружиною. Поки будинку не було, власники маєтку жили в курені. Спілкуючись із місцевими жителями, мовою яких він володів вільно, Куїнджі здобув славу мало не мудреця-пустельника.

1889 р. його самотність порушено. Спершу в Академії мистецтв спалахнув скандал — було виявлено розтрати коштів і хабарі. Колишнє керівництво було визнано непридатним до виконання обов'язків. У комісію, покликану розробити новий статут академії, були запрошені й художники-передвижники. Новий статут розробляли з участю І. Рєпіна, В. Полєнова, Г. Мясоєдова, П. Савицького, П. Третьякова та Куїнджі, який став професором і позаштатним членом академії.

У майстерні пейзажного живопису, яку очолив Куїнджі, було 30 студентів, серед них і М. Реріх. Крім того, щоп'ятниці майстерня відкривалася на чотири години для всіх, хто бажав одержати урок і пораду професора.

Очевидно, Куїнджі мав свої, досить ідеалістичні уявлення про реформовану академію. Його сподівання багато в чому не виправдалися. Іноді в його словах відчувався розпач: "Усе загинуло, уже не буде колишньої Академії, про яку я мріяв і яка тільки встановлювалася, коли учні і професори могли бути єдиною тісною родиною. Тепер ми вже — начальство". 1897 р. художник відмовляється від викладання. Однак залишається членом академічної ради і доводить 30 своїх учнів до диплома, після чого своїм коштом везе їх за кордон, сам розробивши маршрут подорожі: Берлін — Дрезден — Дюссельдорф — Кельн — Париж — Страсбург — Мюнхен — Відень.

1901 р. Куїнджі, вперше й востаннє з 1882 p., вирішує показати свої нові роботи. Це чотири картини — "Вечір на Україні", "Христос у Гефсиманському саду", "Дніпро" і третя версія "Березового гаю". Їх бачать спочатку учні, потім — обрані глядачі. Обстановка "камерної виставки" така таємнича, що її іронічно звуть "магічним сеансом у Куїнджі". Великого резонансу ці твори не дають, і художник знову замовкає для широкої публіки — уже до самої смерті.

За два роки до "магічного сеансу" Куїнджі остаточно розійшовся з художниками товариства, з якими доти зберігав принаймні видимість напівдружніх відносин. Вирішальна сварка сталася на святкуванні столітнього ювілею К. Брюллова. Свою наступаючу ізоляцію художник-пустельник переживав, очевидно, досить болісно. Водночас він намагався реалізувати свій ідеал — "спілку художників". Будь-якої чіткої програми для неї Куїнджі, однак, не складав.

Спочатку Куїнджі намагався створити свою спілку "на основі" товариства Є. Мюссара, що надавало допомогу художникам та їхнім родинам. Він увійшов у Мюссарівське товариство зі своїми 30 учнями, щоб із ними ж вийти після статті про "засилля куїнджистів" у "Новій Русі". Якийсь час художник мріяв про творчу базу в Криму, у своєму маєтку. Він заснував 24 премії різного розміру для Весняних виставок учнів академії, виділяючи на це сто тисяч карбованців зі свого капіталу. У 1909 р. створюється Товариство художників імені А. І. Куїнджі, куди сам Куїнджі вкладає весь свій статок (існувало до 1930 p.). 1910 p. товариство об'єднувало 101 художника. Туди увійшли й деякі учні Куїнджі, однак більшість із них поставилася до цієї ідеї досить скептично.

1909 р. художник занедужав. Лікарі констатували хворобу серця. Влітку він, як завжди, з'їздив у Крим. Наступного року вирішив повторити поїздку. У Ялті йому стало зовсім погано. У нього виявилося запалення легень. Дружина вирішила відвезти його назад у Петербург. Лікарі дозволили переїзд тільки за постійного нагляду медсестри. В дорозі хворому погіршало. До Петербурга він доїхав у безнадійному стані. 11 липня 1910 р. його не стало.

Дружині художник залишив невеличку пенсію. Основний же капітал — 453 300 карбованців і свою художню спадщину вартістю в півмільйона Куїнджі заповів товариству, що носило його ім'я.