Микола Бажан

Біографія

Батько Миколи Бажана — Платон Артемович — був військовим топографом. Виходець із селянської сім'ї з Полтавщини, П. Бажан був людиною надзвичайного розуму, моральної чистоти й суворих життєвих правил. Полк його стояв у Кам'янці-Подільському. Тут він зустрів Галину Поржецьку (тоді вчилася в Київській гімназії, згодом учителювала). Її рід — з української шляхти. Один із предків, Тиміш Поржецький, член Вільненської академії, був поетом. Його вірші латиною, датовані 1639 p., збереглися в бібліотеці Вільнюса. Інший предок був уніатським священиком, який від папи римського одержав ікону-горельєф та індульгенцію — свідоцтво про відпущення гріхів усьому роду.

Нареченими вони були п'ять років. Для шлюбу треба було внести в офіцерську касу певну суму, яка гарантувала б сім'ї військового пристойне життя. Одружилися 1902 p., прожили разом 53 роки. У 1904-му в них народився син Микола, в 1907-му — Валентин, а потім — і дочка Алла.

Коли полк перевели в Умань, сім'я переїхала туди. В домі Бажанів збиралася уманська інтелігенція, господарі й гості грали на піаніно, читали, обговорювали прочитане, ставили домашні спектаклі. Так, в інсценізації пушкінської "Полтави" роль Кочубея грав Микола, він же був режисером; у виставі "Морозко" текст, постановка й музичний супровід — теж його.

Писати й малювати він любив змалку. У школі захоплювався історією, археологією, допомагав учителеві історії в розкопках курганів.

З Києва до Умані вриваються нові віяння, нові імена поетів — П. Тичини, В. Маяковського, Василя Блакитного (Елланського). Писав вірші й Микола Бажан, деякі з них були надруковані в газеті "Вісті революційної Уманщини". Першу свою збірку "Контрасти настрою" (33 вірші) шістнадцятирічний Микола подарував матері на день народження.

1920 р. до Умані приїхав театр "Кийдрамте", яким керував Лесь Курбас. Бажан був статистом і студійцем у театрі, брав участь у масовках, грав епізодичні ролі, виконував роль діда у виставі "Гайдамаки" за Т. Шевченком. За пропозицією Леся Курбаса Бажан 1921 р. інсценізував "Березневий каламут" (на вірші Василя Блакитного зі збірки "Удари молота і серця" та на окремі поезії П. Тичини й В. Чумака). Коли театр поїхав, експериментальна театральна студія продовжувала працювати, і в ній режисером, головним організатором, автором, музикантом та художником був Микола. У студії переважала молодь, знайомі та студенти Софіївської сільгоспшколи.

Закінчивши кооперативний технікум, Бажан поїхав до Києва вступати в інститут. Склав іспити, але захворів на тиф і повернувся додому. У 1923—1925 pp. навчався у Київському інституті зовнішніх відносин та кооперативному інституті, відрізняючись широкою ерудицією в різних сферах знань — історії, соціології, філософії, мистецтві, літературі. Напрочуд швидко й багато читав, добре пам'ятав прочитане.

Перші статті, присвячені театральному мистецтву ("Лесь Курбас і Всеволод Мейєрхольд", "Буревій"), опубліковано 1923 р. Крім того, Бажан друкує вірші. Наприкінці 20-х років він уже був відомим поетом — видав збірки "17-й патруль", "Різьблена тінь", поеми і памфлети "Розмова сердець", "Гетто в Умані", "Сліпці", "Гофманова ніч", у яких домінують тема громадянської війни, урбаністичні мотиви, романтизовані образи минулого України.

У 1929—1932 pp. він був редактором Київської кінофабрики, читав лекції в Київському кіноінженерному інституті. Був ініціатором і учасником теоретичних дискусій з актуальних проблем кінематографу, засновником української кінокритики, очолював журнал "Кіно", спрямовуючи його на вирішення питань національного кіномистецтва. Багато писав про творчість українських кінодіячів. Одним із перших визначив місце фільмів О. Довженка в історії української культури, радянського і світового кіно (статті про "Звенигору", "Арсенал", "Землю", брошура "О. Довженко").

У 30-ті роки Бажан пише поеми "Число", "Смерть Гамлета", "Трилогія пристрасті", "І сонце таке прозоре", "Безсмертя", цикли "Грузинські поезії", "Узбецькі поезії", "Бориславські оповідання", збірку "Ямби", поеми "Мати", "Батьки й сини". 1938 р. в Києві, на вечорі В. Качалова у Будинку Червоної армії, Бажан познайомився з Ніною Лауер, жінкою надзвичайної вроди. Він мав дружину й дочку, Ніна — чоловіка, але стосунки в родинах не склалися. І в 1939 р. вони були вже разом. У 1944-му Бажани оселилися в Києві на вулиці Рєпіна (нині — Терещенківська), 5. Благородні й теплі стосунки вони зберегли до глибокої старості.

У листах до дружини Бажан писав, що був би нікчемним і самотнім, якби не їхня любов: "Давай одне одного ще більше берегти. Ніщо не згасло, не пройшло, все з нами: я горджуся тобою, твоєю і своєю любов'ю, бо вона запорука, ознака кращого, що є в мені і в тобі".

У роки Другої світової війни Бажан — головний редактор газети "За Радянську Україну". Написані "Клятва" (вірш-девіз), збірник "Сталінградський зошит", "Балада про подвиг".

Цикл віршів "Київські етюди" присвячений звільненому Києву. В історичній поемі "Данило Галицький" показано переможний опір слов'янських дружин німецькій агресії у XIII ст.

З 1945 р. Бажан часто бував за кордоном — у Польщі, Великій Британії. На засіданні III Комітету ООН виступив із доповіддю про репатріацію біженців. Під впливом цих поїздок написав цикл поезій "Англійські враження". Їздив також до Веймара на святкування 200-річчя від дня народження Ґете, був у США, брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН.

У 1960—1972 pp. Бажан був віце-президентом Товариства європейських письменників, із центром в Італії, де в нього згодом з'явилися друзі — письменники Анджелетті, П'євене, Бутітто, художники Карло Леві, Ренато Ґуттузо, мер Флоренції Ла Піра.

Він переклав кілька сонетів Мікеланджело, зібрав під однією обкладинкою все найдосконаліше з написаного про генія Відродження, об'єднав з іншими перекладами, додав репродукції. Так з'явилася унікальна книга. Завдяки схильності поета до образної філософії мистецтва з'явився триптих "Перед статуями Мікеланджело", "Зустрічі", "Ірис Флоренції", у якому показано звитягу розуму над хаосом.

Тематичною широтою і філософічністю позначені збірки 60-х — "Італійські зустрічі", "Чотири оповідання про надію" та "Уманські спогади".

Для поетичного натхнення Бажан потребував музики, під впливом якої втілював свої асоціації в поетичні образи. Так виник цикл віршів "Нічні концерти" (1978) — враження від музики М. Леонтовича, Д. Шостаковича, Ф. Шуберта, Я. Сібеліуса, від пісень Едіт Піаф.

Бажан — талановитий майстер художнього перекладу. Приїхавши вперше у двадцять шість років до Грузії, він безмежно закохався в цю країну. Подружився там із багатьма діячами культури, зокрема з Марікою і Симоном Чіковані, Іраклієм Абашідзе, Константіне Гамсахурдіа, родиною Асатівані, Натою Вачнадзе, яка зіграла головну роль у кінофільмі, знятому за сценарієм Миколи, з Карло Каладзе, Тамарою Абакелія, автором пам'ятника Лесі Українці й ілюстратором першого видання Бажанового перекладу українською мовою поеми Шота Руставелі "Витязь у тигровій шкурі". У Київському драматичному театрі ім. І. Франка було поставлено, також у його перекладі, виставу за п'єсою польського драматурга А. Тарна "Звичайна справа" (1954). Бажан переклав також лібрето численних опер. Те, що запало в душу поета в молоді роки, наполегливо реалізувалося у зрілій творчості. Бажан перекладав Й. В. Гете, Р. М. Рільке, Ф. Гельдерліна, Г. Гейне, Ц. Норвіда, А. Міцкевича, Р. Тагора, А. Навої, Данте Аліґ'єрі, О. Пушкіна, В. Маяковського та ін.

Якось він одержав листа. Повідомляли, що професор О. Пріцак, котрий очолював відділ української літератури Гарвардського університету, висунув кандидатуру Бажана на здобуття Нобелівської премії 1970 р. Микола Платонович подякував за увагу й честь, але висловив сумнів у доречності пропозиції: "Я чудово розумію — Ви вкладаєте в цю ініціативу більш широке, глибоке і важливе значення, ніж моя скромна особа, бажаючи цією акцією привернути увагу західноєвропейської та американської громадськості до української культури. Але не без підстав побоююсь, що моя кандидатура для цього не придатна".

Попри широке коло інтересів і активну державну діяльність, Бажан був насамперед письменником, у якому жило почуття відповідальності за літературний процес загалом. Як секретар Спілки письменників СРСР (1954—1959), приділяв багато уваги спілчанській роботі, особливо творчості молодих. Захоплювався творчістю Івана Драча, бачив у ньому свого учня, спадкоємця й наступника. Радів успіхам Дмитра Павличка (вважав його одним із кращих українських ліриків і блискучим перекладачем), В. Коротича, Л. Костенко, Б. Олійника, Р. Чілачави, М. Фішбейна (називав їх молодими класиками).

А своїм учителем і покровителем вважав Леся Курбаса, якому присвятив поетичний цикл — варіацію на тему Р. М. Рільке "Надію я розшукую свою..."

Ідея видання різних енциклопедичних словників і багатотомної Української Радянської Енциклопедії виникала неодноразово. Але тяжкі наслідки війни відсунули створення технічної бази й редакційного колективу УРЕ до кінця 50-х. Цій славній справі, будучи її ініціатором, але не залишаючи літературної та громадської діяльності, Бажан присвятив останні 26 років життя. Результатом напруженої праці (1957—1966) стало 17-томне видання першої Української Радянської Енциклопедії, незмінним головним редактором якої він був. Згодом побачило світ друге — 12-томне видання УРЕ українською і російською, а також шеститомна "Історія українського мистецтва", двотомна "Історія АН УРСР", перша в СРСР "Енциклопедія кібернетики", двотомний "Шевченківський словник" та ін. Велику увагу редакція УРЕ приділяла 26-томному виданню "Історії міст і сіл України". В архіві видавництва зберігаються матеріали з правками Бажана. У друк не йшла жодна стаття без його особистого редагування. У листі з лікарні 16 грудня 1977 р. він писав: "Мабуть, дійсно: без Енциклопедії, якщо все буде у мене в порядку, мені зараз не обійтися, навіть не в зв'язку із зовнішніми причинами, а із внутрішньої потреби. Чекаю перший том" (другого видання УРЕ. — Авт.).

Усередині 70-х років з'явилися перші тривожні симптоми хвороб, які мучили Бажана до останнього дня життя. Друзі поета й, насамперед, дружина Ніна Володимирівна, дедалі настійніше радили залишити роботу в Енциклопедії, поберегти сили. Але він був занурений у справи, йому ніколи було думати про здоров'я.

Він був у розквіті творчих сил. Вірші кінця 70-х ознаменували новий злет поетичного таланту. Вийшло чотиритомне зібрання його творів. Тяжкохворий Микола Платонович продовжував роботу навіть у лікарні, працював над перекладами Ф. Гельдерліна. Вони вийшли окремою книжкою 1982 р. в серії "Перлини світової лірики": "Я передаю музику — музику двадцятого століття, масивну, дисонансну; така і мелодика вірша, де веде не скрипка, а барабан. Це Шостакович, Шенберг. Пісня мені не дається. Хоч я і перекладав лібрето опер. І я завжди прагнув писати масивно, густо, конкретно".

Він, як завжди, був підтягнутий, зібраний. Схуд, але був елегантним і красивим. Драматично переживав свою малорухомість, неможливість подорожувати, зустрічатися з людьми.

Але хвороба не зламала його волі. Незважаючи на заборону лікарів, писав, працював у Енциклопедії. З неослабною увагою стежив за новинками літератури, мистецтва, подіями суспільного життя. Восени 1983 р. провів Всесоюзну нараду працівників енциклопедичної галузі в Києві. А в листопаді його не стало.

З 1988 р. Головна редакція "Української радянської енциклопедії" (нині — видавництво "Українська енциклопедія") носить ім'я Миколи Бажана.