Владислав Городецький

Біографія

Владислав Городецький народився 23 травня (4 червня) 1863 р. у селі Шолудьки Подільської губернії.

Батько був унтер-офіцером Ольгопільського уланського полку, мав бронзову медаль на Андріївській стрічці. Через хворобу вийшовши у відставку, повернувся в батьківський маєток Жабокричі Подільської губернії і був обраний попечителем сільських хлібних запасних магазинів. Незабаром він одружився з Леопольдиною Глюзинською, донькою поміщика із сусіднього села Шолудьки. Там і народився первісток, котрого, як і батька, назвали Владиславом.

Молода родина перебралася в Жабокричі — рідне село глави сім'ї. Жили не багато, але й не бідно. Чотиримісна карета, кучер, четвірка коней, кінь для верхової їзди, стайня, фортепіано фабрики Зейтнера, більярд... Коли Владиславові виповнилося десять років, усе це, як і сам маєток, довелося продати за борги. Родина мусила повернутися в Шолудьки.

До 16 років хлопець здобував освіту вдома. У 1879 р. вирушив до Одеси, де став "реалістом" — учнем реального училища (середнього навчального закладу технічного профілю). У реальному училищі Св. Павла його найменше захоплювали профілюючі "точні" предмети, значно більше цікавило все пов'язане з малюванням і кресленням. Це добре видно з оцінок в атестаті, виданому в червні 1884 p.: алгебра — "4", механіка — "3", фізика — "4", геометрія — "4". Зате з предметів, де був потрібен талант художника чи кресляра, незмінно стоїть вищий бал — "5". Більше того: вже у п'ятому класі майбутній архітектор одержав із самого Петербурга свідоцтво ради Імператорської академії мистецтв (!) про те, що постановою особливої конкурсної комісії він визнаний гідним похвали за класний учнівський "малюнок пензлем з гіпсу". Через два роки випускник Городецький нагороджений педрадою училища похвальною грамотою за "успіхи з малювання". Він вирішує подавати документи до Академії мистецтв у Петербурзі.

Малюнки Владислава справили сильне враження на приймальну комісію, і його вирішили прийняти. Але — як виняток: згідно зі статутом академії, приймали осіб віком від 16 до 20 років. Абітурієнтові Городецькому виповнилося вже 22...

Суворий петербурзький клімат не сприяв успішному навчанню. Хлопець часто хворів, мусив пропускати заняття, а то й зовсім залишати на певний час Петербург, щоб підлікуватися. Закінчивши чотири курси, він через стан здоров'я залишає столицю і йде в помічники головного архітектора Київського навчального округу.

Протягом двох років Городецький займається практичною роботою: бере участь у проектуванні й спорудженні будинку Уманської прогімназії. Головний архітектор Київського навчального округу, військовий інженер-підполковник Микола Чекмарьов був задоволений своїм помічником і відправив на офіційному бланку похвальний відгук до Академії мистецтв. Керівництво навчального закладу погодилося зарахувати два роки відсутності свого вихованця як проходження практики і відновило його в числі студентів.

Однак петербурзького клімату Городецькому не рекомендовано. Нічого не залишається, як письмово звернутися до ради Академії з проханням видати велику срібну медаль. "А якщо я цього не достойний, — пише в листі Городецький, — то звання класного художника III ступеня". Академія мистецтв присвоїла йому лише звання класного художника III ступеня. Документ, підписаний великим князем Володимиром, давав право "зводити будівлі". Але Городецький хоче більшого — йому потрібен диплом про закінчення академії. І в грудні 1890 р. він висилає зроблений ним архітектурний проект Уманської прогімназії з проханням зарахувати його як дипломну роботу й вислати диплом. Столична професура оцінила проект як виконаний абсолютно професійно. На початку 1891 р. Городецький одержав академічний диплом.

Трохи поживши в Жабокричах у батьків, Владислав поїхав до Києва — тепер уже дипломованим архітектором. І відразу опинився в гущі подій: Київ останнього десятиліття XIX ст. переживав справжній будівельний бум. Молодий архітектор одержує замовлення від родини баронів Штейнгелів. У зв'язку зі смертю баронеси Марії Штейнгель, дружини "залізничного короля", Городецькому замовили проект сімейної усипальниці на Аскольдовій могилі, з яким він справився блискуче. Ім'я архітектора набуло популярності. Коли 1894 р. в Києві почалося спорудження міської каналізації, влада залучає до цього серйозного проекту і Городецького. Він відразу засновує Будівельну контору домової каналізації архітектора В. В. Городецького і проводить через неї всі замовлення. Це була поки що доволі прозаїчна робота (контора проектувала вуличні туалети), але дозволила Городецькому заявити про себе не просто як про архітектора, а як про власника солідної будівельної фірми.

У цей час почалася активна забудова колишньої садиби Ф. Мерінга. Це був масштабний проект: треба було прокласти чотири нові вулиці, площу, звести багато будинків і допоміжних прибудов. Йшлося про елітну забудову, оскільки колишня садиба прилягала до головної вулиці — Хрещатика. Про таке замовлення можна було тільки мріяти! Виконавцями стали молоді київські архітектори Г. Шлейфер і В. Городецький. Владислав спроектував нові вулиці, а також став архітектором ряду будинків на непарному боці Миколаївської вулиці, в одному з яких і оселився.

Оригінальність проектів талановитого архітектора привертає увагу нових замовників. Так з'явилися будинок Бендерського (нині — площа Л. Толстого), будинок Страхового товариства "Росія" на Хрещатику (з популярною кондитерською "Жорж" на першому поверсі) та ін.

У 1897 р. у Києві відбулася сільськогосподарська і промислова виставка — грандіозна подія в житті всієї імперії. Було відомо, що її відвідають члени царської родини. Майбутні експоненти спеціально замовляли павільйони, в яких можна було б найкраще представити свою продукцію. Кілька замовлень одержав і Городецький — від графів Юзефа Потоцького, Карла Потоцького і Гірничого відділу. Виставку відвідало понад мільйон осіб, павільйони, споруджені Городецьким, викликали сенсацію. У репортажах про них писали окремо. Особливо вразив публіку павільйон графа К. Потоцького, зведений у вигляді палацу з пишним декором. Зовсім в іншому стилі був побудований павільйон Ю. Потоцького — він нагадував мініатюрний мисливський замок. А павільйон Гірничого відділу був спроектований Городецьким у вигляді підземелля з імітацією справжньої шахти...

Не минуло й десяти років, як Городецький приїхав до Києва, а він уже перевершив у популярності багатьох місцевих метрів архітектури. Звернули на нього увагу й "тютюнові королі" — купці Когени. Вони запросили його для спорудження кенаси — караїмського молитовного будинку на вулиці Підвальній (нині — Ярославів Вал), 7. Ця будівля у мавританському стилі, урочисто освячена 1902 p., досі є одним із найкрасивіших будинків міста.

Ще одним відгомоном успіху на сільськогосподарській і промисловій виставці стала пропозиція звести в Києві римо-католицький костьол. Перше місце на конкурсі посів молодий архітектор С. Воловський — недавній випускник Інституту цивільних інженерів. Власне, подаючи проект на конкурс, він був іще студентом. Тому, беручи до уваги малий досвід автора, влада не наважилися довірити йому настільки серйозне будівництво. Особливо ж тому, що будувати доводилося на вологих грунтах поблизу річки Либідь, що додавало складності. Стали шукати досвідченого архітектора — вибір випав на Владислава Городецького.

Він суттєво переробив і доповнив проект. Саме після цього костьол отримав ті витончені форми, якими ось уже сто років усі захоплюються. Перший камінь нового костьолу заклали влітку 1899 р. Будівництво тривало десять років, і лише 6 грудня 1909 р. відбулося освячення храму.

Тим часом Городецький перебуває на порозі створення одного з найдивніших своїх творінь. Навесні 1901 р. за столиком одного з ресторанів зустрілися троє знаменитих київських архітекторів — Владислав Городецький, Олександр Кобелєв і Володимир Леонтович. Городецький поділився новиною, мовляв, недавно придбав ділянку землі на крутому схилі по вул. Банковій, 10. "Навіщо? — здивувався Кобелєв. — Там же й будувати неможливо". "Як це неможливо?" — спалахнув Городецький і розповів про свій задум спорудити великий житловий будинок. У результаті Городецький і Кобелєв побилися об заклад. Свідком узяли Леонтовича. Рівно через два роки у визначені за умовами парі день і годину Городецький показував украй здивованим колегам свій шедевр, згодом названий "Будинок із химерами"...

Він схожий на таємничий замок. "Призматична маса його чотирьох поверхів густо оздоблена скульптурою з бетону, — описував приміщення мистецтвознавець С. Гіляров. — Із кутів даху спускають свої вуса-шупальця потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюються на тлі неба. На спинах дельфінів сидять жіночі фігури з тризубцями в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; по стовбурах колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображують слонячі голови". Ще пишніше вирішені внутрішні інтер'єри. Парадні сходи обрамлені з двох боків казковими птахами, які хапають гострими пазурами білі мармурові сходинки. Над усім цим здіймається скульптурна композиція із двох величезних фантастичних риб'ячих фігур, гвинтоподібно закручених і оповитих водоростями. Зверху водорості увінчані квітами, в які вмонтовані лампочки в білих матових кулях. Стіни вздовж сходів покриті ліпкою — гірляндами дичини, оленячими рогами та іншими мисливськими трофеями.

Сам хазяїн оселивсь у квартирі № 3, а інші шість здавав в оренду. Помешкання були екстра-класу: варто сказати, що тут квартирував Всеволод Голубович — прем'єр-міністр Української Народної Республіки.

Схоже, Городецький збирався вибудувати поруч із "химерним" ще один будинок. Він придбав сусідню ділянку землі на такому ж крутому схилі (зараз на цьому місці сходи, які ведуть до площі Івана Франка). На цій ділянці, як і на попередній, можна було спорудити тільки щось зовсім небачене, бо з погляду звичайних правил вона не надавалася до будівництва. На жаль, архітектор так нічого й не побудував. Восени 1911 р. він вирушив полювати до Африки. Занадто великі витрати на сафарі поставили його в скрутне матеріальне становище. Влітку 1912 р. Городецький змушений був закласти належну йому нерухомість — "Будинок із химерами". Викупити будинок йому так і не вдалося: 1913 р. знаменита споруда перейшла у власність Данила Балаховського — французького консульського агента в Києві.

Городецький працював не тільки в Києві. У Черкасах побудував жіночу гімназію (завдяки якій у місті поширився стиль модерн), церкву, різноманітні торговельні приміщення. У Житомирській області — віллу О. Добровольського. У Сімферополі — власний завод вуглекислоти і штучного льоду. У Євпаторії — власну віллу. У 1911 р. широко відзначалося 50-річчя скасування кріпосного права. У зв'язку з цим по всій Російській імперії почали споруджувати пам'ятники Олександрові II. Ювілейний комітет звернувся до Городецького з проханням взяти участь у розробці архітектурної частини цього проекту. Пам'ятник імператору тиражували у великій кількості копій і розсилали по всіх сільських управах і волостях Київської губернії... Без перебільшення можна сказати, що роботи Городецького були в кожному селі й у кожній волості.

Почалася світова війна. Будівництво в Києві (як і в інших містах) було практично припинене. Потім — дві революції, громадянська війна. Влада в Києві мінялася 16 разів. За більшовиків у Києві нічого нового не будувалося — крім хіба що сумнівних пам'ятників революційним вождям. Про будівництво будинків і не йшлося — тим більше у вишуканому стилі.

Городецький мало цікавив радянську владу. У 1920 p., залишившись без засобів до існування, 57-річний архітектор назавжди залишає Київ і їде до Польщі.

У Варшаві Городецький працює архітектором у міністерстві громадських робіт. Проектує курорт, займається реставрацією палацу Вишневецького. У 1923 р., досягши пенсійного віку, виходить у відставку. А незабаром відкриває власне архітектурне бюро й виконує замовлення американської інвестиційної компанії "Генрі Улен і Ко": проектує для різних міст Польщі водонапірну башту, критий ринок, м'ясокомбінат, електростанцію, казино, лазню.

Співробітництво з компанією "Генрі Улен і Ко" виявилося настільки вдалим, що американці запропонували йому вирушити до Ірану як головному архітектору їхніх нових проектів. Залізничний вокзал у Тегерані, споруджений зодчим, приніс йому популярність у цій країні. Він одержує замовлення уряду Ірану на планування нових міст, будує театр, готель... Нарешті, саме на ньому зупинив свій вибір глава держави Реза-шах Пехлеві, підшукуючи архітектора для спорудження свого палацу.

Палац іранського шаха Городецький вирішив у стилі знаменитих казок "Тисячі й однієї ночі". Цей східний шедевр вийшов ніжним, легким і водночас зручним, пристосованим до жаркого клімату Ірану. Здавалось, у творчому житті архітектора починається новий етап — він затребуваний, поцінований, шанований. Йому замовляє проект сам глава держави. На жаль, палац іранського шаха виявився лебединою піснею Владислава Владиславовича. 3 січня 1930 р. в нього стався серцевий напад, і того ж дня архітектора не стало. Поховали Городецького на римо-католицькому цвинтарі Тегерана.

Попри те, що його імені протягом десятиліть в Україні не згадували в жодних енциклопедіях, монографіях, екскурсіях, кияни дбайливо бережуть пам'ять про дивовижного архітектора, роботи якого багато в чому визначають лице столиці. Створені ним будівлі, й передусім "Будинок із химерами", через свою самобутність обросли неймовірними легендами.

Справжнє повернення архітектора до міста, яке він любив і в якому прожив понад 30 років, стало можливим лише в 90-ті роки XX ст., коли про нього стали писати, зняли документальний фільм. Одна з найкрасивіших вулиць Києва, у проектуванні й будівництві якої Городецький брав безпосередню участь — колишня Миколаївська, — у 1996 р. названа вулицею Архітектора Городецького.