Казимир Малевич

Біографія

Великий реформатор і один із головних героїв історії мистецтва XX ст., Казимир Малевич народився 11 (23) лютого 1878 р. в Києві у польській сім'ї. Батько, Северин Антонович, служив керуючим на одному з цукроварних заводів відомого українського промисловця І. Терещенка. Мати, Людвіга Олександрівна, була на 13 років молодшою за чоловіка. Творчо обдарована жінка, вона писала вірші польською мовою. Казимир був старшим серед 14 дітей Малевичів. Зрілості досягли дев'ятеро: Казимир, Антон, Болеслав, Броніслав, Мечислав, Марія, Ванда, Северина й Вікторія.

У 1890 р. батько переводиться на цукроварний завод у селі Пархомівка, поблизу Білопілля, й родина переїжджає з ним. Казимира влаштовують у п'ятикласне сільськогосподарське училище. Найсильніші враження підлітка пов'язані з українським мистецтвом розпису: "... на цьому тлі й розвивалася любов до мистецтва, до малювання".

У 1894 р. Малевичі перебираються у Вовчик, потім — до Конотопа. Казимир знайомиться (як виявилося, на довгі роки) з Миколою Рославцем, згодом всесвітньо відомим композитором-авангардистом. Крім того, займається живописом: "Фарби, палітра, пензлі, парасольки, складений стілець із самого Білопілля — не давали мені спокою. Мені було 16 років, я вже малював, як мені здавалося, все: і корів, і коней, і людей". Проте з професійним "оформленням" дару якось не складалося. Хай там як, але в київській школі малювання М. Мурашка Казимир не затримався. Втім, сім'я знову переїхала — цього разу до Курська, де Северин Антонович поступив на службу в управління залізниці.

У Курську 18-річний Казимир організовує гурток аматорів мистецтва. Його найближчими помічниками стають брат Болеслав і товариш Микола Рославець ("Я діяв по лінії малювальній... Він діяв по лінії музичній").

Керівником гуртка був професійний живописець Лев Квачевський. До занять ставилися серйозно — малювали зі спеціально виписаних із Москви гіпсів, а також моделей. У 1898 р. роботи Малевича вперше з'явилися на виставці. Незважаючи на дуже скромний "курський" масштаб цієї події, художник ніколи не забував про нього — він починав відлік (згодом грандіозної) виставкової діяльності.

1899 р. Малевич одружився з полькою Казимирою Зглейц. У шлюбі народилося двоє дітей — Анатолій (який помер малим) і Галина. Казимир влаштовується креслярем у технічний відділ управління залізниці. Водночас збирає гроші на навчання в Москві.

Він їде туди восени 1904 р. (як імпресіоніст — за його визнанням): мета — Московське училище живопису, ліплення і зодчества, куди 1905 р. і подав прохання. Воно виявилося марним, як і наступні два (1906; 1907). Відвідував приватну студію Ф. Рерберга. Оселився в будинку-комуні В. Курдюмова в Лефортово. Згодом на запитання про освіту відповідав, що всього досяг тільки самоосвітою.

Казимир стрімко пройшов усі попередні етапи розвитку мистецтва: захоплення передвижниками залишилося далеко позаду. Малевич-імпресіоніст відбувся в 1907 р. — після довгого (з весни до осені) перебування в Курську. Його твори нагадували скоріше постімпресіонізм. Повернення до Москви (осінь 1907) принесло нові зміни: "Москва іконна перекинула всі мої теорії і привела до третьої стадії розвитку. Через іконописне мистецтво я зрозумів емоційне мистецтво селян, яке любив раніш". Крім ікон, була ще виставка "Блакитна троянда", сповнена медитативним спокоєм і загадковістю. Почалося захоплення символізмом — утім, теж недовге.

Під час революції 1905—1907 pp. він разом із братом Мечиславом бере участь у барикадних боях у Москві. Однак привабливішими були бої, пов'язані з реформуванням мистецтва. Боротьба за "нове мистецтво" йшла завжди, але ще ніколи не була так тісно пов'язана з епатажем — принаймні саме так сприймала її більшість глядачів. На організованих журналом "Золотое руно" виставках демонстрували щось нечуване — картини Сезанна, Ґогена, ван Гога, Матісса, а також представників новітніх західноєвропейських художніх течій — кубізму, фовізму й експресіонізму; експонувались і твори молодих російських художників — Михайла Ларіонова, Наталії Гончарової, які мали скандальну славу.

1907 р. роботи Малевича з'являються на виставці Московського товариства художників і згадуються (вперше) у виданому до виставки каталозі. Найближчі два роки він співпрацюватиме з товариством, але згодом розійдеться з ним.

1909 р. він розлучається з Казимирою Іванівною і одружується із Софією Рафалович, дитячою письменницею, дочкою відомого московського лікаря. Дача Рафаловичів у Нємчиновці під Москвою назавжди залишилася для художника "найдорожчим місцем на землі".

1910 р. його роботи з'являються на "найлівішій" експозиції — першій виставці нового творчого об'єднання "Бубновий валет". У 1912-му художник "лівішає" ще дужче — експонується на виставці "Ослячий хвіст", своєрідна назва якої була демонстративною відповіддю на реакцію газетярів і публіки. "Ослячий хвіст" складався з робіт М. Ларіонова, Н. Гончарової, М. Шагала, В. Татліна та інших художників, згодом визнаних класиками. Твори Малевича експонуються за кордоном, на II виставці об'єднання "Синій вершник" (Мюнхен). Однак сам художник відчуває, що в поглядах його та нових соратників більше розходжень, аніж згоди. Особливо дратує створений Ларіоновим "лучизм". Усе більше Казимира захоплює нова, "архіліва" творча організація — футуристи.

На початку 10-х років для Малевича футуризм — одкровення. Своєму найближчому другові М. Матюшину (знайомство відбулося в 1911 р.) він пише, що кубофутуризм — єдино правильний шлях у мистецтві. Для футуристів же Малевич — енергійний союзник, реформатор живопису, не тільки "практик", а й "теоретик", який багато й охоче виступає з лекціями про нове мистецтво. На виставці "Мішень" (1913) він презентує цикл творів футуристичного характеру, охарактеризованих ним як "алогічні роботи" чи "заумний реалізм". У 1913-му він бере щонайактивнішу участь у Першому всеросійському з'їзді скульпторів майбутнього (поетів-футуристів) в Уусікіркко (Фінляндія). З'їзд завершився черговим маніфестом, де було повідомлено світові про створення футуристичної опери "Перемога над сонцем". Вона була виконана 3 і 5 грудня в петербурзькому Луна-парку. Текст опери належав Олексію Кручоних, пролог до неї написав Велимир Хлєбніков. Автор музики — М. Матюшин. Малевич створив ескізи декорацій і костюмів. Того ж року була створена перша "самописна" книга, проілюстрована Казимиром, — В. Зіна і О. Кручоних "Поросята". Згодом художник братиме участь в ілюструванні практично всіх футуристичних видань — "Возропщем" (1913), "Взорваль" (1913), "Троє" (1913), "Слово як таке" (1913), "Гра в пеклі" (1914), "Ряв! Рукавички" (1914) та ін.

1914 р. для Малевича багатий на футуристичні події. Він перебирається у "Вежу Татліна" — кооперативну майстерню на Остроженці, 37 (Москва). Три роботи Малевича експонуються в "Салоні незалежних" (Париж). На початок Першої світової війни "ліві" художники, зокрема й Малевич, відгукуються агітаційними листівками, пізніше зібраними на виставці "Війна і преса" (Петроград).

Казимир Малевич стає одним із головних учасників організованої в 1915 р. Першої футуристичної виставки "Трамвай В". Відкриття супроводжувалося черговим епатажем: костюми учасників були прикрашені червоними дерев'яними ложками. Однак для Малевича й кубофутуризм ставав лише пройденим етапом. У своїй майстерні, таємно, він працює над картинами в зовсім новій манері. Своє відкриття він називає супрематизмом — від латинського "supremus" — "вищий": "...я перетворився на нулі форм і вийшов за нуль творчості, тобто до Супрематизму, до нового живописного реалізму — безпредметної творчості".

Нові роботи були показані 1915 р. на Останній футуристичній виставці картин, що називалася "0, 10" (Петроград). Художник пояснив зміст свого відкриття в брошурі "Від кубізму і футуризму до супрематизму. Новий живописний реалізм": "Наш світ мистецтва став новим, безпредметним, чистим..."

Малевич щасливий і гордий, як і личить першовідкривачеві. 1916 р. він читає "Публічну науково-популярну лекцію про кубізм, футуризм і супрематизм", а також проводить "досвідчене демонстрування з натури малюнка за принципом футуризму". Але в соратників по футуризму супрематизм не викликає особливого захоплення. На найближчій футуристичній виставці "Магазин", влаштованій В. Татліним, Казимир — на вимогу організатора — виставляє тільки кубофутуристичні роботи під загальною назвою "Алогізм форм". Потім творець супрематизму на деякий час "випадає" з художнього життя — іде до війська: відслужив у В'ятці, Смоленську й Москві. Утім, уже восени 1916-го, на черговій (п'ятій) виставці "Бубнового валета" нові роботи Малевича займуть гідне місце; у каталозі ж — доволі лаконічно: "140—199. Супрематизм живопису".

Після Лютневої революції 1917 р. Малевич входить до Об'єднання лівих художників. На установчих зборах професійної Спілки художників-живописців (у Москві) він був обраний у раду спілки представником від лівої федерації (молодої фракції). У серпні Малевич став головою художнього відділу ради солдатських депутатів. У перші дні після Жовтневої революції він став членом Комісії з охорони художніх цінностей Кремля. "Ліві" художники були переконані, що знайдуть спільну мову з владою, яка теж називала себе "лівою".

Численні статті Малевича, надруковані 1918 р. в газеті "Анархія", були спрямовані насамперед проти консервативних сил, які намагалися втримати владу у світі мистецтва: "Відповівши старому дню, я кличу тих, хто здатен вийти за межі аудиторії старого дня... Бо новий день творчості, як нова планета, прикрасить небо".

Він очолює петроградські Вільні майстерні (Свомас), створює декорації для "Містерії-буфу" В. Маяковського в постановці В. Мейєрхольда (1918); бере участь у петроградській конференції (1919), на якій прийнято рішення про створення Музею художньої культури, котра представляє виключно сучасне мистецтво. Стає членом Міжнародного бюро Наркомосу. Тоді ж починає викладати в московських "Свомас". Керує майстернею живопису й (разом із Надією Удальцовою) текстильною майстернею. Результати діяльності "Свомас" були показані на Виставці художніх виробництв Державних майстерень Відділу образотворчих мистецтв Народного Комісаріату з освіти (VII Державна виставка). У розділі "Майстерня в селі Вербівка Київської губернії" демонструвалися українські вишивки за малюнками Малевича, Удальцової, Ольги Розанової та ін.

У Москві відкривається велика виставка "Безпредметна творчість і супрематизм" (1919). Малевич показує серію композицій "Біле на білому". Інший учасник виставки, О. Родченко, відповідає композиціями "Чорне на чорному". "Колір повинен вийти з живописної суміші в самостійну одиницю — в конструкцію, як індивідуум колективної системи" (Малевич).

У 1919 р. художник відправляється до Вітебська — його запрошують викладати в Народну художню школу, засновником і головою якої є М. Шагал. Несхитний характер новоприбулого викладача проявляється відразу. Народній художній школі загрожують кардинальні реформи — нова система освіти, за якою всі форми мистецтва повинні розвиватися на основі супрематизму. Малевича підтримує більшість. "Це справді вождь", — записує в щоденнику один із учасників вітебських подій. Період співпраці (більше схожої на протистояння) Малевича й Шагала став "зоряною годиною" в історії Народної художньої школи — якщо не всього Вітебська.

На свою персональну виставку (1919) у Москві (у рамках XVI Державної виставки) художник приїжджає, оточений вітебськими учнями. Виставка під назвою "Казимир Малевич. Його шлях від імпресіонізму до супрематизму", складалася з ранніх імпресіоністичних робіт, а також численних прикладів неопримітивізму, кубофутуризму, супрематизму (який включав три стадії — чорний, кольоровий, білий) й завершувалася підрамниками з чистими полотнами.

Учні вітебської школи — прихильники Малевича — створюють об'єднання "Молпосновіс" (Молоді послідовники нового мистецтва). Через кілька днів воно зливається з групою керівників майстерень і одержує назву "Посновіс" (Послідовники нового мистецтва), пізніше — "Уновіс" (Утверджувачі нового мистецтва). Учні Марка Шагала також вступають в "Уновіс" (у червні 1920-го Шагал їде з Вітебська). Малевич стає головою ради професорів Вітебського художньо-практичного інституту.

1920 р. був для Малевича справді щасливим. Можливо, народження доньки Уни (20 квітня 1920 р.) для нього мало значення більше за всі тріумфи у Вітебську й обох столицях.

На виставці "Уновіса" в московському Інституті художньої культури (Інхук) Казимир Малевич виступив із лекцією "Перше завдання". Між організаціями виникла різка розбіжність — і стався розрив усіх контактів.

У травні 1922 р. у Вітебському художньо-практичному інституті був перший випуск. Після нього Казимир Малевич і частина членів "Уновіса" переїжджають до Петрограда. Тут художник взяв участь у виставці "Об'єднання нових течій у мистецтві". П'ять його робіт були показані на Першій російській художній виставці в Берліні. 1923 р. відбулася друга персональна виставка Малевича, присвячена 25-річчю його творчої діяльності. Експозиція складалася приблизно зі ста робіт. На Виставці картин петроградських художників усіх напрямків 1918—1923 pp. члени "Уновісу" представили колективний експонат — живопис і графіку "від кубізму до супрематизму"; експозиція завершувалася двома чистими полотнами. Офіційна посада, яку обіймав Малевич у Петрограді, досить скромна — викладач малюнку на архітектурному відділенні Інституту цивільних інженерів. 1923 р. художник співпрацював із Петроградським державним порцеляновим заводом, для якого створив ескізи нових форм і супрематичних розписів. Посуд за малюнками Малевича був незвичним, але не тільки функціональним, а й зручним. Восени 1923 р. Музей художньої культури реорганізовано в Інститут досліджень культури сучасного мистецтва (згодом — Державний інститут художньої культури — Гінхук), і Малевича призначено його директором. Установу складали музей і п'ять відділів — живописної культури, чи формально теоретичний (керівник — Малевич), органічної культури (керівник — Матюшин), матеріальної культури (керівник — Татлін), експериментальної і загальної методології.

Попри велике особисте горе (1925 р. помирає Софія Рафалович), Малевич багато і творчо працює. Він застосовує свої художні теорії, які досі стосувалися переважно живопису, у скульптурі, створює об'ємні супрематичні моделі з дерев'яних і гіпсових блоків — архітектони. Але влада до діяльності Гінхука ставиться дедалі холодніше і підозріліше. Нарешті, в газеті "Ленинградская правда" з'являється розгромна стаття Г. Сєрого "Монастир на держпостачанні", що спричинила до розгону Гінхуку в 1926 р.

Саме в середині 20-х до Малевича приходить всесвітня слава. Його твори, показані на численних виставках у Західній Європі та США, викликають загальний інтерес. Перебування Малевича за кордоном (1927) — це низка тріумфів. У варшавському готелі "Полонія" відкривається персональна виставка, влаштовують прийом на його честь. Сам художник виступає з лекцією "Аналіз нових течій у мистецтві". Ще теплішим був прийом у Німеччині. На щорічній Великій берлінській художній виставці Малевичу надають зал. Режисер Ганс Ріхтер обговорює з ним ідею створення супрематичного фільму, причому ілюстрований малюнками Малевича кіносценарій виник у ході бесіди. Згодом у серії видань "Баугаузу" вийде книга Малевича "Безпредметний світ".

Раптово прийшов наказ терміново їхати в СРСР. Художник був упевнений, що повернеться до Європи наступного року. Роботи, залишені ним у Берліні, нині є гордістю Міського музею Амстердама.

Повернувшись, Малевич продовжує займатися дослідницькою діяльністю. 1929 р. у Третьяковській галереї відкривається Виставка творів живопису і графіки К. С. Малевича, для якої художник спеціально створює цикл нових робіт на "селянську" тему. Ще 1927 р. Малевич одружився з Наталією Манченко, з якої згодом написав один із найкращих пізніх портретів, що змушує згадати не супрематизм, а мистецтво старих майстрів.

Останній сплеск активності Малевича пов'язаний уже безпосередньо з Україною. У 1928 р. він публікує цикл статей (українською мовою) у харківському журналі "Нова генерація". В 1928—1930 pp. — викладає в Київському художньому інституті. У Києві відбулася й остання персональна виставка Казимира Малевича (1930).

Восени 1930 p. художника арештували й до початку грудня він перебував у в'язниці ленінградського ОГПУ. Тільки в 1932-му для автора всесвітньо відомих картин знову знайшлася посада — він став керівником експериментальної лабораторії в Державному російському музеї. У 1933 р. Казимир Малевич тяжко занедужує.

Перша виставка ленінградських художників, яка відбулася у квітні 1935 p., ще включала роботи Казимира Малевича — п'ять портретів. Але потім настане довга-довга перерва — до 1962 p., коли в музеї Маяковського, у Москві, на три дні виставлять графіку Казимира Малевича й Володимира Татліна...

Казимир Северинович помер 15 травня 1935 р. в Ленінграді. Згідно із заповітом, урна з його прахом була похована в Нємчиновці. На могилі встановили пам'ятник, спроектований М. Суєтіним, — білий куб із чорним квадратом. Під час Другої світової війни пам'ятник був зруйнований, а могила художника загублена.