Євген Патон

Біографія

Євген Патон народився 20 лютого (за старим стилем) 1870 р. в Ніцці, де з 1865 р. родина жила після призначення туди консулом батька — Оскара Петровича, за освітою інженера. Окрім виконання обов'язків по дипломатичному відомству, російські представники за кордоном мали виконувати завдання й доручення інших міністерств та служб. Так, у річних звітах належало висвітлювати промислове, торгове, фінансове й економічне становище консульського округу, звертати увагу на наукові й технічні інновації.

Мати, Катерина Дмитрівна, від народження Шишкова, цілком присвятила себе вихованню п'ятьох синів і двох дочок.

Батьки досить відповідально ставилися до організації повноцінного розвитку дітей. Як засвідчить пізніше Євген Оскарович, головна увага була спрямована на те, щоб у чужій країні вони "не виросли іноземцями без роду, без племені". Особливо турбувалися про наймолодшого. Оскар Петрович мріяв, що син піде його слідами, часто згадував про свого вчителя, одного з перших російських інженерів, який доріс до академіка, — Станіслава Кербедза. Саме йому належав проект першого постійного металевого моста через Неву в Петербурзі, побудованого в середині XIX ст. Перила для нього розробив архітектор Олександр Брюллов, брат художника Карла Брюллова. Біля правого берега річки було зроблено розвідний проліт для морських кораблів. Пізніше міст реконструювали, нині він носить ім'я П. Шмідта.

Цікаві й натхненні розповіді батька рано почали формувати коло інтересів сина. На думку Оскара Петровича, система освіти й виховання в Німеччині суворіша і краще готує до життя, ніж навчання у Франції. Тому обрано було реальну гімназію в Штутгарті. Заняття йшли за інтенсивною програмою, до семи уроків щодня: з математики, фізики, хімії, природничої історії та мов. Завершив гімназійний курс Євген у Бреслау (нині — Вроцлав у Польщі), після переведення туди батька. Далі — інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту, відомого своєю мостобудівною науковою школою. Учений пояснював, чому він зупинився саме на цій професії: "Мені подобаються точні науки не самі собою, а можливістю їх застосування на практиці. Абстрактні числа і формули — не для мене. Інша річ — побачити ці формули і ряди цифр втіленими в будівельних конструкціях. А мости — один із найцікавіших видів таких конструкцій". Товаришам по гімназії він казав: "У Росії, на моїй батьківщині, зараз іде велике будівництво залізниць. Погляньте на карту. Тисячі великих і малих річок! На той час, коли я закінчу інститут, кожний обізнаний мостовик буде у нас в Росії конче потрібною людиною".

Інститутський професор Вільгельм Френкель, фахівець світового рівня, помітив здібного студента й після випуску у 1894 р. запросив Євгена до себе асистентом на кафедру мостобудування. Одночасно Патон почав працювати інженером на реконструкції Дрезденського залізничного вузла і, за його словами, "спроектував близько 62 500 пудів залізних конструкцій". Його сумління й обізнаність знову помічають, і молодому спеціалістові пропонують роботу в Обергаузені на Рейні, на найбільшому в Німеччині мостобудівному заводі. Заманливо, що й казати. Але Патона тягло додому, де без диплома російського вищого навчального закладу влаштуватися за призначенням було неможливо. В липні 1895 р. він подає прохання в міністерство шляхів сполучення "про допущення до перевірочного іспиту". Восени, приїхавши до Петербурга, він стає студентом престижного Інституту шляхів сполучення. Склавши іспити з дванадцяти предметів, — саме такою визначили різницю між німецькою і російською програмами, — він успішно захищає п'ять (!) дипломних проектів, зокрема і проект моста, і в травні 1896 р. одержує жаданий диплом. Л. Проскуряков, професор інституту, вчений-мостобудівник, за проектами якого пролягли мости через річки Нарва, Волхов, Ока, Амур, Єнісей та ін., тиснучи руку молодому інженерові, сказав: "Ваш дипломний проект мосту, пане Патон, вирізняється серед інших своєю новизною. Я із задоволенням був присутній на його захисті в комісії міністерства".

Двічі дипломований, Патон береться до проектування мостів і металевих перекриттів у технічному відділі служби колії Миколаївської (згодом — Петербурзько-Московської) залізниці, поєднуючи цю роботу з педагогічною діяльністю.

У травні 1901 р. на засіданні ради Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення Патон захистив дисертацію на тему "Розрахунок ферм із жорсткими з'єднаннями".

Він — науковець і практик. Йому є що сказати іншим — колегам, студентам, спеціалістам-практикам. Упродовж 1902—1904 pp. побачило світ перше видання його фундаментальної праці "Залізничні мости" (у двох томах).

Але — прощавай, північна столице! 14 жовтня 1904 р. Євгена Оскаровича одностайно обирають на посаду професора кафедри мостів інженерного факультету Київського політехнічного інституту. У 1906 р. він уже декан. Так починається київський, найпродуктивніший період його життя.

У 1921—1931 pp. він очолює мостобудівну станцію. В його творчому доробку проекти понад 35 клепаних мостів через Сож, Рось, Дніпро, Куру (Мухранський міст у Тбілісі) та ін.

1929 р. Патона обрано дійсним членом Академії наук України. Того ж року він організовує Електрозварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет при академії наук республіки для проведення науково-дослідницьких робіт з електрозварювання. Під керівництвом ученого проводиться серія оригінальних пошукових експериментів щодо міцності й експлуатаційної надійності зварних з'єднань і порівняння їх із клепаними. На довгі роки його надзавданням стане створити механізоване, а згодом і цілком автоматизоване обладнання, яке за продуктивністю і якістю зварювального шва не поступалося б ручному виконанню. Розуміючи нерозривний зв'язок суто наукових проблем, інженерних рішень і виробничих можливостей, Євген Оскарович ініціює організацію спеціального науково-дослідного закладу й досягає свого. На базі лабораторії у 1933—1934 pp. виникає Інститут електрозварювання АН УРСР — перший у світі. Директором і науковим керівником інституту стає академік Патон. Водночас, дбаючи про кадри, 1935 р. він відкриває кафедру зварювання в КПІ.

У нього стільки ідей, обов'язків, така неймовірна завантаженість, він в епіцентрі подій, пов'язаних зі становленням нового, стратегічно важливого наукового напряму досліджень із виробничо-практичним ухилом. І обгрунтована, вистраждана мета стає досяжною. 1939 р. вчений із групою учнів і співробітників інституту створює метод швидкісного автоматизованого зварювання під флюсом — "метод Патона". В березні 1941 р. за ці розробки йому присуджують Державну премію СРСР.

Тепер у житті Євгена Оскаровича все йшло добре. Впроваджувалось у виробництво його автоматизоване зварювання під флюсом, до червня 1941 р. метод уже освоїли на 18 заводах держави. Але в розмірений ритм трудових буднів зухвало вдирається війна.

Євген Оскарович разом з інститутом евакуюється на Урал. Уже в січні 1942-го міцні зварювальні шви одягали в броню знаменитий танк "Т-34". Просто з конвеєра машини вирушали на фронт. Саме "тридцятьчетвірка", виготовлена на Уральському заводі, застигла на постаменті в Києві в ознаменування визволення столиці України. Усі шви її башти й панцерного корпуса зроблені автоматизованим зварюванням під флюсом. Він теж громив ворога, метод Патона!

1943 р. Євгену Оскаровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з формулюванням: за видатні досягнення, що прискорили виробництво танків і металоконструкцій.

Київ нарешті відвойовано. Місто лежало в руїнах. Євген Оскарович лаштується в дорогу. Додому! Додому! Він повертається в липні 1944-го. Сили й енергію забирає лише найнагальніше — без перебільшення, друге народження його рідного інституту, буквально з попелу, з руїн, адже нічого не вціліло і не збереглось, усе знищено і сплюндровано. Водночас доводиться вести проектні роботи з відбудови зруйнованих мостів.

1945 р. його обирають віце-президентом Академії наук України, а Інституту електрозварювання присвоюють (іще за життя його організатора й незмінного директора) ім'я Є. О. Патона.

Майже у вісімдесят років учений запропонував ідею суцільнозварного автошляхового мосту через Дніпро в Києві. Унікальність цього проекту — в розмірах споруди. В натурі — це 20 прогонів (по 58 метрів між опорами) і чотири судноплавні прольоти на головному річищі (по 87 метрів). Загальна довжина — 1492 метри, вага — десять тисяч тонн. 90 відсотків заводських і монтажних зварювальних швів виконано під флюсом в автоматичному і напівавтоматичному режимі. Будівництво розгорнулось у грудні 1951 р. й було завершене в жовтні 1953 р. Проте не судилося вченому за давньою традицією першому пройти мостом, який він будував.

Євген Патон помер 12 серпня 1953 р., не доживши до знаменної події менше трьох місяців.

Мости — великі й невтомні трудяги, в яких немає ні свят, ні вихідних. Вони працюють цілодобово, за будь-якої погоди і пори року. Багато їх залишив у спадок нащадкам Євген Патон. Та є в Києві один міст — Парковий, зведений у далекому 1904 p., дивовижно романтичний, легкий і вишуканий. Хочеться назвати його якнайлагідніше — місточок — такий він тендітний, невагомий, хоч абсолютно міцний і надійний. У народі його знають як Міст Закоханих. Чудовий краєвид відкривається з нього! На Труханів острів, Дарницю, на Дніпро, по якому велично пливуть білі кораблі та снують прогулянкові річкові трамвайчики. Цей чудовий міст, створений натхненною інженерною думкою, є ще одним незабутнім подарунком майстра, який умів радіти життю й захоплюватися неминущою красою вічно молодого Києва.