Зельман Ваксман

Біографія

Зельмана Абрахама Ваксмана називали одним із найвизначніших благодійників людства. Він був лауреатом Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини, всесвітньо відомим мікробіологом, який винайшов найрозповсюдженіший з антибіотиків — стрептоміцин.

Учений народився 22 липня 1888 р. в українському селі Нова Прилука, на той час — Київської губернії. Сім'я Зельмана належала до міщан середнього достатку. Батько й дід народились у Вінниці. Мати, Фредія, тримала промтоварний магазин, а батько, Яків, оббивав меблі й орендував землю. Початкову освіту Зельман одержав у хедері — релігійній школі, де єврейські хлопчики вивчали основи іудаїзму. Коли Зельману виповнилося десять років, Фредія, думка якої завжди багато важила в родині, наполягла на тому, щоб син займався з репетиторами. Хлопець досконало вивчив російську, німецьку, французьку мови та літератури, історію, математику, географію.

У 1907 р. Зельман поїхав до Житомира, сподіваючись скласти екстерном іспити за повний курс гімназії. Там йому не пощастило. Та він не втратив надії, і в 1909 р. склав іспити у п'ятій одеській гімназії, одержавши диплом про середню освіту.

Хлопець мріяв про університет, проте розумів, що в Російській імперії, де існував ценз щодо прийому у вузи "осіб іудейського сповідання", його мрія не здійсниться. Вихід був один — зібрати кошти й емігрувати. Так закінчився український період біографії вченого.

Прибувши у 1911 р. до Філадельфії, Ваксман на деякий час зупинився у своїх сестер, які мали ферму неподалік Метьючена (штат Нью-Джерсі). На цей час у нього вже з'явився інтерес до біології. Як згадував пізніше сам учений, життя на фермі пробудило в ньому "бажання з'ясувати хімічні та біологічні механізми землеробства і його основні принципи". "Біля землі я вирішив шукати відповідей на численні запитання про циклічність життя у природі, котрі почали поставати переді мною", — казав він.

Ваксман вступив до сільськогосподарського коледжу, де почав вивчати мікробіологію грунту. У 1915 р. він одержав ступінь магістра природничих наук і став громадянином США. У 1916-му Зельман одружився з Бертою Деборою Митник, яка виїхала до Америки з Прилук (аж дивно, що назви її міста і його села виявилися такими співзвучними). Незабаром у них народився син.

Коли Зельман узявся за вивчення мікробіології ґрунту, мікроорганізмів іще практично не досліджували. У його першій науковій роботі був перелік різних мікроорганізмів та їх комбінацій, включно з великою групою актиноміцет.

Ці бактерії впливають на родючість грунту. Але як саме? Цього питання остаточно не з'ясувала навіть сучасна мікробіологія. Уже найперші експерименти впевнили вченого в тому, що актиноміцети мають важливе значення, але тоді він іще не міг використати біохімічних методів для продовження своєї роботи. Тож Зельман закінчив вивчення хімії ферментів як студент-дослідник у Каліфорнійському університеті в Берклі і в 1918 році одержав ступінь доктора філософії.

До медичних проблем Ваксман узявся трохи згодом: його помітні успіхи в цій галузі припали на роки Першої світової війни. Вчений отримав новий тип пептону — продукту, необхідного для виготовлення ліків проти дифтерії. Однак більше його цікавило вивчення мікробіології грунту. У 1924 році Ваксман із дружиною і п'ятирічним сином Байроном поїхав до Рима на з'їзд ґрунтознавців. Користуючись нагодою, Зельман вирішив відвідати Україну. Під час непу до іноземців у Радянському Союзі ставилися цілком лояльно. Та все ж Батьківщина зустріла Ваксмана непривітно: вражали бідність і занедбаність усього довкола. Майже всі родичі померли або загинули під час громадянської війни. "Коріння" в Україні у вченого не залишилося.

Ваксман повернувся до Рутгерса, де вже читав лекції. У 1925 р. його було призначено там ад'юнкт-професором, у 1931-му — професором мікробіології ґрунту, а в 1943-му — професором мікробіології.

З 1931 р. він паралельно почав вивчати морські мікроорганізми. Проводячи протягом дванадцяти років по кілька місяців на борту науково-дослідницьких суден, Ваксман винайшов метод боротьби з обростанням дна морських кораблів. Це збільшувало їх швидкість і було важливо напередодні війни. Із початком бойових дій учений знову став у пригоді американській армії: в умовах вологого тропічного клімату (війна точилася в тихоокеанському регіоні) на оптичних та електричних приладах утворювалася пліснява, яка руйнувала апаратуру.

Зельман Ваксман знайшов засіб для боротьби з грибком. Займаючись дослідженням ґрунту, він звернув увагу на те, що, потрапляючи в землю разом із тілом померлої людини або тварини, хвороботворні бактерії зникають. Учений замислився над причиною цього явища. Можливо, мікроби просто не можуть існувати у ґрунті, але можливо й те, що у грунті живуть якісь мікроорганізми, здатні вбивати "шкідників"? Якщо останнє припущення правильне, то чи не можна його використати на благо людства?

У 1932 р. Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулася до вченого з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу у грунті. Ваксман вирішив використати свої дослідження з мікробіології грунту для лікування хвороб людини.

Напередодні нової світової війни виникла гостра необхідність створення нових препаратів для контролю над різними інфекціями та епідеміями, що могли виникнути під час бойових дій.

У 1939 р. в лабораторії доктора Ваксмана почалися роботи за планом, який він склав: "позитивні" бактерії із грунту розмножити в лабораторних умовах і виділити з них речовини, здатні пригнічувати хвороботворні бактерії в живих організмах. Перша речовина, яка вбивала шкідливі мікроорганізми, але була надзвичайно токсичною, одержала назву актиноміцин. Через два роки вчені відкрили стрептотрицин — високоефективний щодо збудника туберкульозу антибіотик.

І ось, нарешті, настав день, що визначив шлях до перемоги над численними хворобами, які донедавна вважали невиліковними. 23 серпня 1943 р. було виділено стрептоміцин, спроможний подолати чуму, туляремію, бруцельоз. Але найголовнішим було те, що стрептоміцин міг зарадити й у випадку туберкульозу. Потім винайшли інші препарати, які Ваксман іще в 1941 році запропонував об'єднати під загальною назвою "антибіотики". Серед них був і відкритий у 1948 р. неоміцин — ефективний засіб для профілактики інфекцій під час операцій на кишечнику та лікування інфекцій шкіри. На кошти, одержані від патентування стрептоміцину й неоміцину, в 1949 р. Ваксман заснував при Рутгерському університеті Інститут мікробіології, директором якого він став.

А вже у 1952-му ім'я Зельмана Ваксмана, уродженця України, стало відоме всьому світові: його було нагороджено Нобелівською премією в галузі фізіології та медицини "за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу". На церемонії вручення Нобелівської премії Арвід Волгрен із Каролінського інституту зазначив, що, на відміну від відкриття пеніциліну професором Александром Флемінгом, яке було до певної міри зумовлене випадком, отримання стрептоміцину стало результатом тривалої, систематичної і невтомної праці великої групи вчених.

Виникненням великої кількості новіших препаратів ми значною мірою зобов'язані програмі, створеній Зельманом Абрахамом Ваксманом.

У 1958 р. вчений пішов на пенсію з університету в Рутгерсі, але він і тоді не полишав активної діяльності: продовжував дослідження, писав книжки, читав лекції, займався доброчинною діяльністю. На свої кошти він заснував Фонд мікробіології, головною метою якого було фінансове підтримання розробок і публікацій у цій галузі. Крім того, разом із дружиною він установив стипендію для студентів — іммігрантів та іммігрантських дітей.

Здобутки вченого були гідно оцінені сучасниками: у 1950 р. Ваксман став кавалером ордена Почесного Легіону. Йому були присуджені почесні докторські ступені університетів Льєжа і Рутгерса, він був членом Національної академії наук, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового ґрунтознавчого товариства, Американського хімічного товариства, Товариства експериментальної біології та медицини.

Помер видатний американський мікробіолог, виходець з України 16 серпня 1973 р. в Хайєнісі (Массачусетс), у віці 85 років. Син Зельмана Ваксмана Байрон продовжив справу батька — він став професором біології і директором інституту мікробіології.