Отаман Матяш старий

На усті Самари — Богу,
Семенова козацького рогу,
Усі поля самарськії пожарами погоріли:
Тілько два терни-байраки не горіли,
Що под собой гостей великих іміли:
Там пробувало дванадцять козаків бравославців-небувальців.
Між ними був отаман Матяш старенький.
Стали козаки вечора дожидати,
Стали терновії огні розкладати,
Стали по чистому полю коні козацькії пускати,
Стали козацькії сідла од себе далеко одкидати,
Стали козацькії семип'яднії пищалі поза кустами ховати.
Отамане Матяш старенький тоє зачуває,
Словами промовляє:
«Козаки, панове-молодці!
Не безпечно ви майте,—
Козацьких коней із припона не пущайте,
Сідла козацькії под голови покладайте,
Бо се долина Кайнарськая,
Недалече здесь земля татарськая».
Тогді козаки з отамана Матяша насміхали:
«Десь ти, отамане, Матяшу старенький,
				між козаками не бував,
Десь ти козацької каші не їдав,
Десь ти козацьких звичаїв не знав,
Що ти нам, козакам-бравославцям, великий страх задав».
Тогді отаман Матяш од них далеко одступав,
Терновий огонь розкладав,
Коня свого козацького осідлав,
Біля себе припинав.
То саме вночі, заждав малую годинку, невелику часинку,—
Як не буйнії вітри повівали,—
Як турки-яничари з чистого поля в долину припали,
Дванадцять козаків бравославців-небувальців
				в полон забрали.
Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає,
Шість тисяч турок-яничар побіждає,
Бравославців-небувальців із полону одбиває,
Ще й словами промовляє:
«Козаки бравославці-небувальці!
На коні козацькії сідайте,
Мні, старому, помощі давайте!»
Тогді козаки на коні сідали,
Чотири тисячі безбожних бусурменів побіждали,
Сребро і злото турецькеє од них забирали,
До города Січі швиденько поспішали,
В городі Січі безпечно себе мали,
Серебро і золото турецькеє между собою розділяли,
За отамана Матяша господа бога прохали:
«Десь твоя мати в небі пресвятилась,
Що тебе (лицаря да) породила,
Що ти в чистом полі пробував
Із нас, бравославців-небувальців, ні одного козака
				із войська не утеряв».

Відомий єдиний запис думи, опублікований П. Житецьким за рукописом «Повести малороссийские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале XIX в.» в кн.: Мысли о народных малорусских думах. К., 1893, с. 238—240.

Подається за першодруком.

Одна з копій «Повестей» позначена 1805 p. Записувач дум надав ряду слів російських форм, що в даній книзі но відтворюється, проте лексика зберігається повністю. В третьому від кінця рядку в дужках подано нерозбірливо написане слово, яке П. Житецький прочитав як «лицаря да».

Образ отамана Матяша — збірний, епічний. Його, як досвідченого старого воїна, дума протиставляє легковажній необстріляній молоді — бравославцям-небувальцям. Словом «бравославці» тут означено молодих козаків, що хизувалися своїм становищем, красувалися (бравий — гарний, красивий) козацькою славою, хоч ще й не мали для цього достатніх підстав.

Устя Самари — Богу — йдеться про місцевість, де впадає річка Савранка (за народною вимовою — Самарка) в Південний Буг.

Семенів козацький ріг — один із півостровів у Південно-Бузькому лимані поблизу Дніпровського лиману.

Кайнарська долина — існує думка, що назва відноситься до низини при впадінні річки Савранки в Південний Буг. Проте є назва річки Кайнара, яка впадає в р. Реут, притоку Дністра.

Отаман Матяш... // Шість тисяч турок-яничар побіждає...— епічний прийом гіперболи, яким народна творчість характеризує воїна-богатиря, лицаря.