Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурменської
У города християнськії — до отця, до матусі,
Що не можеть він їм поклонитися,—
Тілько поклоняється голубоньком сивеньким:
«Ой ти, голубоньку сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полини ти в города християнськії
До отця мойого, до матусі,
Сядь-пади на подвір'ї отцовськім,
Жалобненько загуди,
Об моєї пригоді козацької припом'яни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки-маєтки збувають,
Великі скарби собирають —
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорноє море согравати,
То не знатиме отець, либонь, матерь,
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царграді на базарі.
Будуть ушкали, турки-яничари набігати,
За Червоноє море у арабську землю запродати,
Будуть за них сребро-злато не лічачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи
За них брати».
Тогді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки, ноги поз'їдали,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькоє проїдала...
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинали:
«Ти, земле турецькая, віро бусурменськая,
Ти єсть наповнена сребром-златом
І дорогими напитками;
Тілько же бідному невольнику на світі не вільно,
Що бідний невольник у тобі пробуваєть,
Празника рождества будьлі воскресенія не знаєть,
Все у неволі проклятої, на каторзі турецької,
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинають:
«Ти, земле турецька, віро бусурманська,
Ти, розлуко християнська!
Уже-бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною:
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою».
Визволь, боже, бідного невольника
На святоруський берег,
На край веселий, меж народ хрещений!..
|
