Що на Чорному морю,
Потребі царській,
Громаді козацькій,
Там много війська понажено,
У три ряди бідних, безщасних невольників посаджено,
По два та по три докупи посковано,
По двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки пов'язано.
Тогді бідні, безщасні невольники на коліна упадали,
Вгору руки підіймали,
Господа милосердного прохали та благали:
«Господи милосердний, создай з неба ясне сонце-мати.
Нехай будуть кайдани коло ніг ослабати,
Сирая сириця коло рук ослабати.
Хай ми будем, бідні, безщасні невольники,
У чужій землі хоч мале число полегкості собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли-проклинали:
«Земле турецька,
Проклята віро бусурманська,
Розлуко ти на світі християнська!
Що ти не одного розлучила мужа з жоною,
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
Альбо близьку сусіду з сусідою.
Хто у тобі срібло-злато виробляє,
По всіх землях проходжає,
У турецькій землі нікогда собі отрадності не має».
Визволь, господи, невольника з неволі
На простії дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
Меж мир хрещений!
|
