Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив,
Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив?
Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках
стаціею стояти,
Да не велів великої стації вимишляти.
То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках
стацією постали,
Да великую стацію вимишляли.
Од їх ключі поодбирали,
Да стали над їх домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам із його жоною на подушках почиває.
То козак, альбо мужик із конюшні прихождає,
У кватирку поглядає —
Аж лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках
опочиває.
То він один осьмак у кармані має,
Пійде з тоски да з печалі у кабак, да й той прогуляє.
То лях, мостивий пан, од сна уставає,
Юлицею йде,
Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде,
Іще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак альбо мужик.
У кабак ухождає —
То йому здається, що його козак медом шклянкою
або горілки чаркою вітає,
Аж його козак межи очі шклянкою шмагає,
Іще стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Хотя ж ви од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями...
Хотя б ви на нашу кунпанію не нахождали».
Тогді ж козаки стали у раді, як малії діти;
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнів положив?
На що ти на нас такий ясир наслав?
Уже ж ми тепер ні в чому волі не маєм:
Ляхи, мостивії пани, од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями».
Тогді-то Хмельницький листи читає,
Стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, небожата!
Підождіте ви мало, трохи, небагато,—
Як од святої покрови до світлого тридневного воскресенія.
Як дасть бог, що прийде весна красна,
Буде вся наша голота рясна».
Тогді-то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до сход сонця у поход випроводжав
І стиха словами промовляв:
«Ех, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
На славну Україну прибувайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри святої християнської у поругу не подайте!»
Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували,
Усі по лісах, по кущах повтікали.
То козак і лісом біжить,
А лях за кущем і лежачи дрижить.
То козак ляха за кущем знахождає,
Келепом межи плечі наганяє
І стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Годі ж вам поза кущами валяться,
Пора до наших жінок на опочивок іти.
Уже наші жінки і подушки поперебивали,
Вас, ляхів, мостивих панів, ожидали».
Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали:
«Ей козаки, ріднії братці!
Коли б ви добре дбали
Да нас за Віслу-річку хоть у одних сорочках пускали!»
От тогді-то ляхами бог погодив,
На Віслі-річці лід обломив.
Тогді козаки ляхів «рятували» —
За патли хватали,
Да ще й далі під лід підпихали,
І стиха словами промовляли:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували
Да в сій річці скарби поховали.
Як будете скарби находити,
Будем з вами пополам ділити,
Тогді будем з вами за рідного брата жити.
Ступайте! Тут вам дорога одна —
До самого дна».
|
