Цей вираз вперше зустрічається у творі великого старогрецького філософа Арістотеля (384—322 до н. е.) «Про душу», де остання порівнюється з «дошкою, на якій в дійсності нічого не написано». Пізніше подібні вислови зустрічаються в Олександра Афродісійського, Плутарха та ін. Крилатим цей вислів став після того, як він був ужитий в творі англійського філософа Д. Локка «Дослідження про людський розум» (1690) на визначення душі людини, яка ще не відчула на собі впливу виховання. Зміст вислову в сучасній мові: чиста, незіпсована людина (часом іронічно — наївна людина); у ширшому значенні — цілковите незнання, відсутність будь-яких відомостей про що-небудь. |