Кирпа-Гнучкошиєнко-в

У зверненні до передплатників («Панове субскрибенти!»), надрукованому на обкладинці першого видання поеми «Гайдамаки» в 1841 p., Т. Г. Шевченко писав: «Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиєнко-въ) і надруковать в мужицькій книжці. Далебі, правда!».

«Благородна фамілія» «Кирпа-Гнучкошиєнко-в» належить до категорії так званих «значущих імен», що були поширені в сатирі 18 і початку 19 ст. Прізвище «Кирпа-Гнучкошиєнко-в» — своєрідний тричлен, кожний елемент якого має свою художню функцію. В словосполученні «Кирпа-Гнучкошиєнко» Шевченко використав свій улюблений прийом семантичного контрасту, поєднавши слова, здавалося б, взаємовиключного змісту. Слово «Кирпа» має тут значення понять — пиха, зарозумілість, чванство (за асоціацією з виразами «гнути кирпу», «задирати ніс», тобто чванитися). Другий елемент «значущого прізвища» — «Гнучкошиєнко» означає низькопоклонство, лакейство (і в сучасній сатирі зігнута шия та «гнучка» спина символізують різних відтінків холопство). Сатирико-викривальна функція словосполучення «Кирпа-Гнучкошиєнко» визначається тим, що в ньому Шевченко відобразив об’єктивно існуючі типові риси українського панства: його дворянську зарозумілість перед народом і низькопоклонство перед владою... З додатком літери «в» типово українське прізвище на -єнко нібито «русифікується». Тут натяк на українських панів, що соромилися своєї національності і холопствували перед царизмом» (Ю. О. Івакін, Сатира Шевченка, К., 1959, стор. 42—43).