Надлюдина

Це слово стало крилатим після появи книги Ф. Ніцше «Так говорив Заратустра» (1883). У філософії Ніцше «надлюдина» показана як ідеал представника пануючої касти, для якої нема нічого недозволеного.

Цей термін зустрічається ще в німецькій теологічній літературі XVII ст., проте у іншому значенні: вищий тип християнина. Звідси він перейшов у художню літературу (Гердер, Гете, Жан-Поль та ін. У Гете в «Фаусті» слово «надлюдина» вжито іронічно).

У сучасній літературній мові це слово позначає крайнього індивідуаліста і егоїста, який ставить своє «я» над усе, вважає себе вищим від інших; вживається також іронічно.