На розпуттях велелюдних

Першоджерелом цього вислову є біблійний Плач Ієремії. Звертаючись до свого народу, пророк вигукує: «Вставай, гірко ридай уночі при зміні кожної варти; виливай, як воду, серце твоє перед лицем господа; простирай до нього руки твої, [благаючи] про душу немовлят твоїх, що вмирають на розпуттях усіх вулиць» (2, 19). І далі: «Камені святилища розкидані на розпуттях усіх вулиць» (4, 1).

В українській літературній мові вислів поширився у тому варіанті, який є в поемі Т. Г. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1845):

Тілько я, мов окаянний,
І день, і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.

Має значення: на особливо людних місцях (які були й місцями страти, покарання, місцями, де просили милостиню, і т. ін.).