Пуп землі

У фольклорі, пов’язаному з Талмудом, розповідається, що в центрі світу знаходиться Палестина, в центрі Палестини — Єрусалим, у центрі Єрусалима — храм, у центрі храму — святая святих (вівтар), а в центрі вівтаря — камінь перед ковчегом завіту, що містив заповіді, дані богом Мойсею. З цього каменя, який бог кинув у море, почалося створення світу (за іншою версією — бог закрив цим каменем отвір безодні, водного хаосу).

Це середньовічне уявлення зустрічається і в пам’ятках давньоруської літератури — в «Бесіді трьох святителів», у «Ходінні в Єрусалим ігумена Даніїла». У духовному вірші «Про книгу голубину» говориться, що в Єрусалимі знаходиться «пуп землі» (И. Порфирьев, История русской словесности, ч. І, Казань, 1897, стор. 314).

У сучасній літературній мові цей вираз вживається з іронічним забарвленням, як характеристика людини, що безпідставно претендує на головну роль, на центральне місце.