Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Прибігає до однієї баби та каже: «Здорові були, бабусю! З неділею... Позичте мені огню, я вам одслужу». — «Добре, — каже, — лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибираю з печі!» А баба макові пиріжки пекла. От баба вибира пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи. А лисичка підгляділа — та за пиріг, та з хати... Виїла мачок зсередини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть до води. «Здорові були, хлопці!» — «Здорова, лисичко-сестричко!» — «Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!» — «Добре», — кажуть. «Тіко, — каже,— тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді». От помінялись. Лисичка за бичка — та в ліс... А хлопці до пиріжка — аж там сміттячко...

От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки, запрягла бичка — і їде. Аж біжить вовк: «Здорова, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Де ти взяла бичка-третячка та санки?» — «Зробила собі!» — «Підвези ж, — каже, — мене, лисичко-сестричко!» — «Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!» — «Ні, — каже, — я тільки одну ніжку покладу». — «Ну, клади!» От од'їхали трохи, вовк і каже: «Покладу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!» — «Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!» — «Ні, — каже, — не поламаю!» — «Ну, клади». Вовк і поклав.

Їдуть, їдуть, коли це щось — трісь. «Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!» — «Ні лисичко-сестричко, то я орішок розкусив». — «Ну, гляди!» От їдуть... «Покладу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку!» — каже вовк. «Куди ти покладеш? Ти мені санки поламаєш!.. Чим я тоді дровець привезу?» — «Ні, — каже, — не поламаю». — «Ну, клади». Вовк поклав і третю ногу. Коли це — трісь! «Ой лихо! — каже лисичка. — Іди собі геть, вовчику, ти мені зовсім санки поламаєш!» — «Ні, то я орішок розкусив!» — «Дай же й мені». — «Нема, — каже, — останній!..» їдуть собі та й їдуть. Вовчик і каже: «Сяду я зовсім, лисичко!» — «Куди ти сядеш, вовчику-братику? І санки поламаєш!» — «Я помаленьку», — каже. «Ну, гляди!» От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались... Лисичка тоді давай його лаять! Лаяла-лаяла та й каже: «Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай, і на санки вирубай, і приволочи!» — «Як же я, — каже вовчик, — вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?» — «Е, сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні!» Каришувала його, каришувала... «Як увійдеш, — каже, — в ліс, то кажи: рубайся, дерево, й пряме, й криве! Рубайся, дерево, й пряме й криве!» Вовк і пішов.

От приходить в ліс та й каже: «Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!» Дерево й нарубалось. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не то на полозок! Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов лаяти... «Ти, — каже, — сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла!» — «Ні, лисичко-сестричко, я, — каже, — стояв та все казав: рубайся, дерево, криве й криве!» — «Е, бісів сину, і того недотепний! Ну, сиди ж ти тут, — я сама піду нарубаю». Та й пішла.

От сидить вовк сам собі — та їсти хочеться! Обшукав він скрізь лисиччину хатку — нема нічого. Він думав-думав... «Давай, — каже, — з'їм бичка та й утечу!» От взяв, проїв дірку у бичка, ізсередини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам — драла... Приходить лисичка, зробила санчата, сіла: «Гей, бичок-третячок!» Аж бичок не везе. Вона його батогом... Як ударила, а віхоть соломи й випав; а горобці — фр-р-р-р!.. «А, сучого сина вовчик!.. Постой же, — каже, — я тобі згадаю!» Та й пішла.

Лягла на шляху та й лежить. Ідуть чумаки з рибою. Вона притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця. «Візьмім, — кажуть, — братця, та продамо, буде за що хоч погріться!» Скинули її на останній віз та й поїхали. Їдуть та й їдуть. А лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, та все кида по рибці на дорогу, все кида... От як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбирала рибку, сіла та й їсть.

Коли це біжить вовчик. «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Що ти робиш, лисичко-сестричко?» — «Рибу, — каже, — їм». — «Дай же й мені!» — «Піди собі налови». — «Так як же я наловлю, коли я не вмію?» — «Ну, як знаєш, а я не дам і кісточки!» — «Так хоч навчи мене, як наловить». А лисичка й дума: «Постой же! Ти мого бичка-третячка з'їв, — тепер я тобі оддячу!» «Атак, — каже, — піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та потихеньку води і приказуй: ловись, рибко, мала й велика! Ловись, рибко, мала й велика! То вона й наловиться». — «Ну, спасибі за науку!» — каже вовчик.

От прибігає вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст: «Ловись, — каже, — рибко, мала й велика!» А лисичка з очерету: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» А мороз надворі такий, що аж шкварчить!.. Вовчик усе хвостиком воде та: «Ловись, рибко, мала й велика!» А лисичка: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» Поти ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!..