Про вовчика-братика і лисичку-сестричку

Як був собі дід та баба, а в них не було дітей; так і постарілись — удвох собі.

Раз у неділю баба напекла пиріжків з маком, поставила їх на віконці та й каже: «Отсе тобі, дідусю, а се — мені; се тобі, дідусю, а се — мені». А лисичка підкралась та й ухватила пиріжок з вікна — була така та й нема. Вибігла на поле, зараз сіла, виїла мачок із пиріжка, а в пиріжок наклала поганого... Стулила його і вп'ять пішла. Недалеко пастухи пасли телята. Вона прибігла до тих пастухів.

«Здорові, хлопці!» — «Здорова!» — «Проміняйте мені бичка на маковий пиріжок!»

Ті довго не хотіли; далі таки вона одурила найдурнішого: проміняв їй бичка. «Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду за гору».

От загнала вже того бичка за гору, догнала до лісу, прив'язала до дубка, а сама пішла в ліс рубати дерева на саночки.

«Рубайся, деревце, криве і праве! Рубайся, деревце, криве і праве!»

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сидить і поганя: «Гей-гей, бичок-третячок, вимінятий за маковий пиріжок!»

Се де не взявся їй назустріч вовчик-братик.

«Здоров була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Де ти була, лисичко-сестричко?» — «У лісі, саночки робила». — «Гарні саночки! Підвези ж мене, лисичко-сестричко!» — «Так саночки поламаєш». — «Ні, не поламаю: я тільки одну лапку положу». — «Та положи вже, ніде тебе діти».

Вовк поклав лапку, а саночки — трісь!

«Вовчику-братику, саночки ламаються». — «Та ні, лисичко-сестричко, то я орішки кусаю». — «Дай же і мені». — «Та то в мене тільки один і був, лисичко-сестричко. Положу я і другу лапку?» — «Саночки поламаєш». — «Ні, не поламаю».

Поклав і другу лапку, а саночки — трісь! «Ой лишечко, саночки тріщать!» — «Та то я, лисичко-сестричко, орішок розкусив». — «Дай же і мені». — «Так нема більше. Положу-бо я, лисичко, й задні лапки?» — «Саночки поламаєш». — «Та ні, лисичко!» — «Та положи вже!»

Поклав він, а саночки вп'ять — трісь!

«Ой, вовчику, саночки тріщать!» — «То я, лисичко-сестричко, орішки кусаю». — «Дай же й мені!» — «Так оце бо останній розкусив. Лисичко-сестричко, положу бо я і хвостик?» — «Та положи вже, хай тобі сі та ті».

Убрався зовсім у саночки, а саночки — трісь-трісь-трісь!.. Так і розпались.

«А щоб тобі добра не було, проклятий вовцюган! Що се ти мені наробив? Іди ж тепер у ліс та рубай дерево!» — «Як же його рубати, лисичко-сестричко? Я не вмію». — «Кажи: «Рубайсь, деревце, криве й праве! Рубайсь, деревце, криве й праве!»

От він увійшов у ліс та: «Рубайсь, деревце, саме праве! Рубайсь, деревце, праве!»

Нарубав самого правого деревця та й волоче до лисички.

«Чого се ти нарубав? Я ж тебе вчила, як казати». — «Та я ж і казав: «Рубайсь, деревце, саме праве!» — «Я тобі веліла казати: «Рубайсь, деревце, праве й криве! Піди ж уп'ять та так і кажи».

От він уп'ять увійшов у ліс та: «Рубайсь, деревце, саме криве! Рубайсь, деревце, саме криве!» Нарубав самого кривого і волоче до лисички.

«Нащо ж ти самого кривого нарубав?» — «Та ти ж мені так веліла». — «Тьфу, противний який! Постій же, коли так, тут погляди бичка, я сама піду по дерево».

Побігла, нарубала дерева і живо вернулась. Гляне — вовка немає, а бичок стоїть під тином. Лисичка до нього, а в нього під пузом солом'яний віхоть заткнутий. Лисичка хап за той віхоть, а відти горобці — кш-ш-ш!!! Що за знак? Коло бичка паличка стоїть. Вона взяла ту паличку, а бичок і впав. «Ну, — дума лисичка, — постривай же ти, проклятий вовцюган! Прийдеться і тобі». Подивилась, подивилась на бичка та й побігла скрізь шляхом.

Бігла, бігла, дивиться — іде валка чумаків. Вона впала серед дороги, укачалась в пісок і лежить, мов нежива. Передній чумак зараз її побачив. «Дивіться, — каже, — хлопці, яка здорова лисиця лежить!» Усі її обступили, перевертають її. «Та вона дохла, цур їй пек!..» Та й минають. А самий останній у валці чумак і каже: «Вже ж я возьму, дарма, що дохла, пригодиться дітям на шапочки». Узяв та й укинув її у віз, аж на самий спід, під рибу.

Лисиця зараз прогризла дірку у возі і давай викидати рибу. Кида та й кида по одній, поки і викидала піввоза. Тоді і сама виплигнула. Позбирала ту рибку, сіла під копицею та й їсть. Це де не взявся — вовчик-братик іде...

«Здоров була, лисичко-сестричко!» — «Здоров!» — «Що ти їси, лисичко-сестричко?» — «Рибку». — «Дай же і мені покуштувати». — «Піди собі налови». — «А де ж її ловити?» — «У річці». — «Так дай же я покуштую, хоч пірце дай, — тоді й я піду ловити».

Вона дала йому пірце. Покуштував він.

«А, добра! Поведи і мене, лисичко-сестричко; то й я собі наловлю». — «Ходімо».

Привела вона його до річки. Се було восени, і вода починала вже замерзати. «Стромляй же, — каже, — хвіст в ополонку!»

Він устромив хвіст, а лисичка бігає округи та приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвосте, мерзни, мерзни, вовчий хвосте!»

«Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?» — «Та то я кажу: «Ловись, рибко, мала й велика».

Як хвіст уже став замерзати, лисичка і каже: «Ану, потягни — чи важко?»

Вовк потяг хвіст: «Та важко вже». — «Ото вже рибка почала чіпляться».

А сама все біга округи ополонки та: «Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!»

«Та що ти там, лисичко-сестричко, все кажеш?» — «То я кажу: «Ловись, рибко, мала і велика!»

Як вода зовсім уже замерзла, тоді вона і каже: «Тягни, вже багато риби начіплялось».

Вовк тягне, тягне — не витягне хвоста.

«Що се ти мені наробила, лисичко-сестричко?»

А вона кричить: «Ідіть, люди, вовка бити!»

Як назбігалось людей!.. Хто з сокирою, хто з ціпом, хто з вилами, а жінки з кочергами та з рогачами. Давай локшити того вовка. А лисичка тим часом пробралась у село, забігла в хату. А в тій хаті стояла діжа немішана (хазяйки не було: побігла вовка бити). Вона взяла вивернула діжу, укачалась-укачалась у тісто, вибігла і прямо на поле. Коли дивиться — і вовк іде, та тільки-тільки тиняється: прилокшили добре його, сердешного. Порівнявся з лисичкою та й каже: «Спасибі, лисичко-сестричко: наробила ти мені добра, оддячила!» — «Ох! Ох! Цур тобі! Хіба не бачиш, що й з мене мозок тече — се мене так побили і голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!» — «Так я і сам нездужаю». — «Та все ж таки ти здоровіший від мене. От не дійду додому». — «Так сідай же. Нічого з тобою робити».

А вона стогне. Злізла йому на спину і умостилася та: «Битий небиту везе, битий небиту везе».

«Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?» — «То я кажу: «Битий биту везе». — «Та воно, бач, і правда».

А вона вп'ять своє: «Битий небиту везе».

«Та що ти там усе балакаєш, лисичко-сестричко?» — «То я кажу: «Битий биту везе».

От став вже доходити до лисиччиної хатки. «Тепер же вставай, лисичко-сестричко!»

А вона тоді — плиг додолу та: «Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!» — «Не ти катова і лисичка. Отак мене піддурила!» Та за нею. Хотів був її вдарити. А лисичка в хатку та й зачинилась. Дивиться в віконце та ще й дражнить вовка: «Битий небиту привіз».

Потяг вовк додому — ледве-ледве лізе, сердешний, та проклина лисичку.

А вона собі живе — під'їда свою рибку та курей ловить.