Лисичка-суддя

Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, — щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже: «Давай поділимо отак, упоперек!» А другий каже: «Ні, розділимо краще вздовж!»

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:

«А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?» — «Так і так, — розказують котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру». — «Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!»

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже: «Ні, оцей шматочок — більший, треба порівняти!»

Та й над'їла один шматочок.

«А тепер, — каже, — оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб которому з вас кривда була!»

І знов над'їла. Та так рівняла, — то той шматочок над'їсть, то той, — поки стало два зовсім маленьких шматочки.

«Ну, — каже лисичка, — оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!» — «Ну, добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з'їла! За що ти стільки нашого добра взяла?» — «Як — за віщо? — одказала лисичка.— А я ж вас поділила!»