Лисиця та кіт

У лісі та жила лисиця, а біля того лісу та жив собі чоловік. У того чоловіка та був кіт. Він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, так і перестав. А хазяїн його жалував. Він не хотів його убивать; та завіз його в ліс, та там і покинув. Коли — йде лисиця та й каже: «Здоров був, Котофей Матвійович! А чого ти прийшов?» От він і каже: «А що ж, — каже, — мене та мій хазяїн любив, покіль я бачив, а як я перестав бачить, так і перестав мишей ловить, — а колись здорово ловив, — так він пожалів мене вбить та й одвіз в ліс. Мені тепер і прийшлось пропадать». А лисиця та й каже: «Стережи мене, Котофей Матвійович, так я тебе буду хлібом годувать». От він і каже: «Добре, сестричко-лисичко!» Вона йому построїла котовку і городець чималий дала.

От одного дня та й приходить заєць, та й у ту капусточку — хрим-хрим! А кіт в вікно та на зайця, — та хвіст задрав, та —фр-р-р!.. Заєць злякавсь та й побіг розказувать медведю, вовку і дикому кабану. А медвідь і каже: «Знаєте що? Зробім греміданський обід, та позовім і їх, — так ми, — каже, — йому дамо капут! Я, — каже, — украду у чоловіка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, кабане, накопай коріння, а ти, зайче, позовеш їх обідать».

От вони наготовили всього, як медвідь казав, а заєць побіг звать. Підійшов під вікно та й каже: «Просимо вашої милості, лисичко-сестричко з Котофієм Матвіїчем, до нас на обід». Та й маха! А медвідь і каже: «Чи ти ж казав, щоб свої ложки побрали?» — «Ох, мені лишечко, — каже заєць, — я й забувсь!» Та й побіг знов. Підійшов під вікно та й каже: «Та й беріть ложки!» — «Добре, добре», — каже лисиця.

От вони йдуть. Кіт задрав хвіст та зараз до сала: «Мя-у! Мя-у!..» А вони злякались кота та поховались в кущі та й думали, що він каже: «Ма-ло! Ма-ло!», та й кажуть: «А, бісів сину! Ми усім наготовили, а тепер — він один та ще каже: «Мало!» Медвідь же та сидів на дубі, а ті по кущах. От кабан (сказано — свиня!) не усидів та й повернувсь. Кіт думав, що там миша, та туди: «Фр-р-р!..» Він з-під куща та на другий кущ. Вовк ізлякавсь та відтіль, та тоді під дуба. Медвідь з дуба — та на кущ... Заєць — відтіль та навтьоки!

А кіт зоставсь. Сидить та сало їсть, а лисиця — мед. Поїли гарненько собі та й пішли додому.