Вовк і кобила

Жив-був вовк. Старий він став і слабий. А їсти ж треба!.. Пішов він їжу шукати. Блукав собі, блукав та й стрів лисичку. «Лисичко, лисичко, я тебе з'їм». — «Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю, таночок затанцюю».

Почала вона співати медовим голосочком, пританцьовувати лапками. Дивився старий і заснув. Прокинувся, а лисички-сестрички й духу немає. «І нащо мені такі танці?» — подумав сіренький і поплентався далі.

Бачить — па поляні кобила пасеться. Зібрав останні сили старий розбійник і каже люто: «Я тебе з'їм, кобило!»

А та перелякалася, трясеться вся й відповідає: «Я не проти, вовчок-сірячок, але не можна мене їсти». — «Чому?» — зацікавився сірячок. «Ось на, почитай», — сказала кобила і підняла ногу.

Підійшов вовк, глянув зацікавлено, а кобила йому копитом як дасть, — так і посипались іскри з очей. Довгенько не міг прийти в себе старий. А як очуняв, подумав: «Ото дурний! Неграмотний, а поліз читати!..»