Віл, баран та півник

Був собі віл. Влітку він випасувався по зелених нивах та долинах, нікого не боявся, бо був дужчий од всіх, хто приходив до нього та хвалився своєю сплою. Навіть у хазяїна не хотів працювати. Зібрався та й утік.

І от приходить осінь. Похолоднішало, трава постарілась і стала несмачною... Кожної ночі він тремтів усе більше від холоду. Та це була тільки осінь!.. А як прийде зима? От і вирішив він піти у теплі краї, бо чув десь, — люди говорили, — що птахи на зиму летять у теплі краї. От він ранком зібрався і йде, залишив свою долину, де ціле літо випасався. Жаль було покидати таку чудову долину, яка його стільки кормила... Але що поробиш? Зібрався він і пішов.

Тільки що вийшов на широкий шлях, аж тут йому назустріч баран. «Куди це ти зібрався?» — питає. — «Та іду в теплі краї перезимувати». — «Та й я того!» — сказав баран і пішов за ним.

От ідуть вони, йдуть удвох; назустріч їм півень. «Ку-ку-рі-ку! Куди це ви зібрались?» — він їх питає. А вони йому й кажуть: «Та в теплі краї, братику, перезимувати». — «Ге, та й я того!»

От ідуть вони уже втрьох. Надвечір втомилися та й сіли відпочивати. Раз чують вони курликання.

«Он гуси летять!» — закричав півень та й хотів сам за ними полетіти. Але хіба він здатний піднятися так високо та й летіти так далеко!.. Побив крилами, полепетав та й знову злетів на землю. «От чорт, лише змучився даремно!..»

А тим часом гуси вже розположилися на горбку на ночівлю. Приходить старий гусак — вожак, вклонився та й каже! «Куди це ви, шановне панство, зібрались?» — «Та в теплі краї на зимівлю», — відповів віл. «Ого-го-го! Га-га-га-га! — розсміявся старший гусак-вожак. — Не бачити вам теплих країв!..» — «А чому?» — запитав півень. — «Гм, та тому, що ви не здатні в теплі краї ходити. Вам і віку не хватить, щоб дійти до теплих країв! Не на те ваші ноги та крила».

Подумали наші мандрівники — що ж тут робити? Та так нічого і не придумали. Пішли вони питати поради у старого гусака-вожака. А той їм і каже: «Звідки прийшли, туди і йдіть. Ідіть до своїх хазяїнів та й працюйте знов, займайтесь своїми роботами. Та ще перепросіть хазяїнів... Коли б не прогнали...» А вони роздумали та й кажуть: «Не на те ми ішли від своїх хазяїнів, щоб знов у ярма нас запрягли».

Пішли вони, побудували собі хати та й стали жити-поживати, лиха не знати.