Не впусти рака з рота

Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні: «Ей, вороно, вороно, знав я твою батька і твою матір: славні люди були!» — «Угу!» — каже ворона, не роззявляючи рота. «І братів, і сестер твоїх знав, — каяїе рак, — що за добрі люди були!» — «Угу!» — гугнить ворона, а рака кріпепько держить. «Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!» — «Еге!» — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть. «Упустив рака з рота».

А як кого остерігають, то кажуть: «Гляди, не впусти рака з рота».