Справедливий вуж

Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого...

Був у нас сусід. Мав він хорошую комору. Бачить сусід, що один сторч під коморою трохи осів. Зірвав він дошку, щоб подивиться... Глянув — аж на сторчі, зверху, де трохи потрухло дерево, вужове гніздо, і яйця лежать. Він узяв та й прийняв крадькома гніздо та й жде, що то буде, як вуж прийде. Коли й справді лізе вуж... Подививсь, подививсь, що нема гнізда і яєць, запищав, кинувся геть з сторча та притьмом і пошамотів-пошамотів поміж травою у погріб.

Сусід слідком: «Що з того буде?» Дивиться: вуж поліз — та до молока; надіп'є трохи із гладишки та й знов туди ж випустить. Так із однієї, з другої... Се він, бач, понапускав у молоко отрути, щоб віддякувать за гніздо... Потім знов до комори.

Сусід побіг хутенько попереду та й поклав гніздо з яйцями на те ж місце — так, як і було. Приліз вуж знов до сторча — побачив гніздо й яйця, зрадів — бух додолу та знов у погріб. Сусід слідком. От приліз вуж у погріб; обів'є хвостом гладишку та й переверне, обів'є другу та й переверне... Себто: не треба вже труїти.

Так от, бач, не слід, не слід йому досаждати.