Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти:
Кидай, козак, вечеряти, час на коня сісти!
Козак покидає, на коня сідає,
Мати його рідненькая з жалю умліває.
«Не дай, боже, смерті, в чужім краю вмерти:
Нема кому жалкувати, головки зв'язати!
Ворон прилітає, в вічі заглядає,
Біле тіло об'їдає, кістки покидає!..»
|
|
|
