Ой у лузі та і при березі
Червона калина;
Породила та удівонька
Хорошого сина.
«Та було ж тобі, а ти, моя мати,
Цих брів не давати,
А було ж тобі, а ти, моя мати,
Щастя й долю дати!»
Розвивайся, а ти, сухий дубе, —
Завтра мороз буде;
Убирайся, молодий козаче,
Завтра поход буде!
«Я морозу та і не боюся, —
Зараз розів'юся!»
«Я походу та і не боюся, —
Зараз уберуся!»
Ой розвився та і край дороги
Та дуб зелененький,
Од'їжджає та із України
Козак молоденький.
Од'їжджаючи, та і шапочку зняв,
Низенько вклонився:
«Прощай, прощай, панове громадо,
Може, з ким сварився!
Прощай, прощай, панове громадо
І дівчино-вутко,
Бо бог знає, бог відає,
Чи побачимось хутко».
Ой ви, галочки-сизокрилочки,
Підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
«Ой раді б ми та і піднятися —
Туман налягає;
Ой раді б ми та і вертатися —
Гетьман не пускає!
Та не так гетьман, та не так гетьман,
Як гетьманська мати,
Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати.
А ми ж його та і не звоюєм,
Тільки роздратуєм,
Тільки нами, нами, козаками,
Дунай загардуєм».
Ой ви, верби, верби суховерхі,
Похиліться в воду,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
Ой уже ж галочки-сизоперочки
Круту гору вкрили, —
Ой уже ж хлопці, славні запорожці,
Жалю наробили.
|
