Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То ж не маки червоненькі —
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть...
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає:
«Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку».
«Ізмий, мамо, сама собі
Або моїй рідній сестрі;
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!»
«Вернись, синку, додомоньку,
Постелю ти постелоньку».
«Стели, мати, сама собі
Або моїй рідній сестрі;
Я постелю сірячину,
А в головах кулачину,
А вкриюся калиновим листом,
Та не розстануся з товариством.
Доведеться, мамо,
В степу ночувати,
Чорненькими кучерями
Степи устеляти,
Своїм білим тілом
Орлів годувати,
Червоною кров'ю
Річки напувати,
А жовтою костію
Мости вимощати!»
Пішов козак співаючи,
Стара мати — ридаючи.
|
