Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко,
Там козаки молодії
Кониченьки напували.
Коні іржуть, води не п'ють:
Вони на себе поход чують.
«Коли б же ви, воронії коні, а походу не сходили,
Як ви мою головоньку а навіки утопили!
Утопили головоньку у чужую сторононьку,
У чужую оторононьку, да на чужиноньку!»
Злетів півень на ворота да й сказав: «Кукуріку!»
Не сподівайсь, мати, сина з походу вже довіку!
«Да коли б же я зозуленька, то б я собі крильця
мала,
Ой стрепенулася, полинула би а до свого сина Йвана,
То б я свого сина Йвана і у гробі пізнала!
Злетіла б я на могилу да й сказала б я: «Ку-ку!
Ой сину мій, Івашечку, подай білу руку!»
«Ой рад би я, моя мати, обі-дві подати:
Насипано сирої землі да на грудоньки мені,
Склепилися карі очі, ох, і устонька мої!»
|
