Ой літа, літа та соколонько
А по своїх високостях,
Плаче козак, ще й ридає
А по своїх молодостях.
«А що молодості, не гордості,
На серденьку туги много,
Чи всім людям журба, печаль,
А чи тіко мені одному!
Та коли б мені коник сивий
Або мені жупан синій,
Був я б в Січі отаманом
Над своїми козаками.
Гей, ви, хлопці молодії,
Єсть у вас коні воронії,
Єсть у вас сідла дорогії
І вуздечки золотії!
Сідайте сами молодії!
Будем турка воювати,
Кругом землі одбирати;
Одберемо степи й луги,
Та з обома лиманами,
Бо тепер нам нігде прожити
Все за вражими панами...»
|
|
|
