Ой високо сонечко зіходить,
А низенько заходить,
Ой наш пан же, та наш пан отаман
Та й по риночку ходить,
Своїм хлопцям, а бравим молодцям
Словесно й говорить:
«Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
Да вставайте, вози мажте!»
Гей, хлопці встали, вози підмазали,
Нові ярма понаривали,
Гей, нові ярма понаривали,
Сірих волів позапрягали.
Вози риплять, ярма бряжчать,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Батіжками махають.
Ой як узяли наші чумаченьки
З-під байраку виходити,
Ой як й узяли вражі здобишнички
Частом до нас доїздити;
Ой виїхало вражих здобишничків
Сорок коней ще й чотири,
Ой як стали вони наперед возів, —
Й а всі вози запинили:
«Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
Чи багацько грошей є в вас?»
«Гей, є в нас гроші, здобишнички,
Сорок тисяч ще й чотири!»
«Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
Которий в вас та отаман?»
Ой як зійшлося наше товариство
Та докупи головами,
Як пощитали, зараз і сказали:
«Гавриленко — наш отаман!»
Ой як вискочив вражий здобишничок
Та й на коня вороного,
Ой як ударив срібним списом в груди —
Аж йому спис зогнувся:
Ой Гавриленко стоїть, не вступився —
Обернувся, осміхнувся...
«Ой що ж ми будем, наше товариство,
Що ж тепер будем робити,
Ой що багато вражих здобишничків
З сього світу й губити?!
Ой підіймайте, хлопці, війя вгору,
Таганами підопріте,
Ой беріть з возів, беріть шнуровання
Ще й ватажку почепіте!»
Гей, ото ж тобі, превражий ватажку,
Та й на світі не жити:
Ой ото ж тобі, превражий ватажку,
Нас десятьох не побити!
|
