Ой воли ж мої, сиві та й рябії,
Ой які ж бо ви добрі:
Ой стоїте у возах та ярмах
А по три дні голодні!
«Ой стоїмо по три дні у возах та ярмах, —
Аж із очей сльози...
Ой пусти ж нас, пане хазяїне,
Хоч у ті пусті лози:
Нехай ми трошки напасемся
І водиці нап'ємся,
Тоді нас запряжеш,
А сам спати ляжеш —
Ми з дороги не зоб'ємся!
Нас не треба поганяти:
Ми тебе доставим аж до того міста,
Де ти маєш хуру брати».
|
|
|
