Було літо, було літо

Було літо, було літо,
А тепер зима,
Гостив джумак по дорогах,
Гостив по долах,
Та не мав він пригодоньки
На своїх волах.
А із'їхав джумаченько
З гори на базар,
Воли му ся поболіли,
Сам, бідний, заслаб.
Ой заслаб він, ой заслаб він
Та й тамо лежить,
Ніхто го ся не спитає,
Що его болить;
А приходять та й ід ньому
Товариші єго,
Взяли єго за рученьку
Та держать єго:
«Ой братчику джумачику,
Що тебе болить?»
«Болить мене та серденько,
Болить голова».
«Ой братчику джумачику,
Чужа сторона».
«Ой дав би я, товаришу,
А з возом воли,
Ой аби ся такі найшли
Та раду дали».
«Ой не штука, товаришу,
Воли з возом взяти,
Але я ся не бізую
Тобі раду дати».
Прийшла, прийшла д'нему
Найстарша сестра:
«Ой братчику джумачику,
Где тя смерть знайшла?»
«Знайшла мене ой смертонька
В чужій стороні,
Май же, сестро, обачіннє
На діти мої!»
Загорнувся джумаченько
У новий жупан:
«Воли мої з сімох возів,
Хто ж вам буде пан!»
Скинув джумак новий жупан,
Загорнув кожух,
Припадає д'сирій землі,
Іспускає дух.
А вдарили джумакові
У великий дзвін,
А сходиться, а з'їздиться
Весь джумаків рід.
А спускають джумаченька
В глибокі доли,
Ой сходиться рід докупи,
Впрягає воли.
Ідуть воли, йдуть поволі,
Жалібно ричуть,
Свого пана господаря
Із гробу кличуть.
Приїжджають сірі воли
Перед ворота:
«Вийди, вийди, газдиненько,
Бо-сь вже сирота!»
Вийшла, вийшла газдиненька,
Зачала плакати,
Свої воли, як соколи,
Стала проклинати.
«Не плач, не плач, газдиненько,
Не проклинай нас:
Нема твого господаря,
Не буде і нас!»