Ой ревнули воли
В мальованім ярмі,
З Криму їдучи:
Поховали браття
Свого хазяїна,
Додому йдучи.
Та не буде знати
Ні отець, ні мати,
Ні брат, ні сестра,
Та не буде знати
Свого чумаченька
Жона молода.
Та не буде ж знати
Того чумаченька
Жона молода, —
Тільки буде знати
Того чумаченька
Чужа сторона...
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі,
Сльоза сльозу побива...
Поховали браття
Свого хазяїна
В зеленім саду, —
Ой у саду, саду,
Саду зеленому
Під клин-деревиною.
Рости, рости, клин-дерево,
Тонке та високе,
Та й спусти гілля, —
Ой і спусти гілля
З верха до коріння,
Лист додолочку:
Прикрий, прикрий тіло,
Чумацькеє біле,
Ще й головочку!
Та щоб теє тіло,
Чумацькеє біле,
Та й не чорніло —
Од буйного вітру,
Од ясного сонця
Щоб не марніло.
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі —
Сльоза сльозу побива:
«Та вже ж, миле браття,
Нашого товариша
На світі нема!»
|
