Ой горе нам на Гетьманщині:
Надокучила нам вража панщина,
Що ходячи наїсись, сидячи виспишся!
Служив я у пана три неділеньки,
Заслужив же я грошей три копієчки,
Щоб за одну впиться, за дві похмелиться,
Щоб до свого пана сміливо явиться,
А перед паном словом приміниться.
Тоді дав мені пан коня чалого,
Коня чалого, неїжджалого,
Посадив сироту небувалого.
Як поїхав сирота у чистеє поле,
Чистеє поле, до долиночки,
Та прив'язав коня до билиночки,
А сам ліг спати край могилочки.
Ой чи спав, чи не спав, та й прокинувся сам:
Бідна моя голова, — нема чалого коня!
Як пішов сирота у чистеє поле,
У чистеє поле, до темного лугу,
Там огонь горить, і огонь горить,
І татарин сидить.
«Татарине мій, ти невіро моя,
Чи не бачив же ти мого чалого коня?»
«А чи ж то твій кінь, що по степу ходить,
Що по степу ходить, траву виїдає,
А з синього моря воду випиває?»
|
