Ох, і горе, горе, гей, нещаслива доле!
Ізорала Марусенька мислоньками поле,
Карими очима та й заволочила,
Дрібненькими слізоньками все поле змочила.
Гей, по горі, горі пшениченьки ярі,
По долині ходять козаченьки п'яні,
Гей, там вони ходять, в руках коней водять
Та до Марусеньки істиха говорять:
«Марусенько-пані, чи є твій пан вдома?
Як немає дома пана, вийди до нас сама!»
Марусенька пишна в черевичках вийшла —
На порозі стала, згорда одказала:
«Не єсть ви козаки, єсть ви гайдамаки,
Бо я свого пана Йвана коників пізнала!»
«Марусенько наша, неправдонька ваша!
Неправду ти кажеш, неправду говориш:
Бо ми в твого пана коні покупили,
На гнилій колоді гроші полічили.
На гнилій колоді гроші полічили,
З глибокої криниченьки могорич запили.
З глибокої криниченьки могорич запили
І там твого пана Йвана спати положили —
До землі очима, до неба плечима,
Тобі його не видати карими очима.
За свідків стояли дуби та берези.
Ой вбили ми твого пана не п'яні — тверезі;
А кінь підо мною, сідло під джурою, —
Зоставайся, Марусенько, бідною вдовою!»
|
