Та й кувала зозулечка, кувала, кувала,
Як свобода панщиночку в Туреччину гнала.
Та загнала в ліси, в гори, що вже не видати,
Осідлали пани коні — пішли здоганяти.
Здогонили панщиночку на кедровім мості.
«Ой вернися, панщиночко, хоть до нас у гості!»
«Вернула би-м си, люде добрі, — нема задля кого,
Було хлопа шанувати за здоров'я свого.
Було хлопа шанувати, було го не бити,
Було вивезти на лан води, дати єму пити».
Пішли пани на забавку та й у карти грати,
Що посягне до кишені — все нема що дати.
Ото було добре давно, що робили дурно,
А тепер би заплатити, щоби йшли робити.
А тепер би заплатити, горівки купити,
Щоби вийшли бідні люде та на лан робити.
«Пане-брате, товаришу, що будем робити,
Насіяли-м доста хліба, не вмієм робити.
Не умієм ми косити, наші жінки — жати,
Що ми будем, пане-брате, гадати, гадати?»
А ти, зоре буковинська, та ти, зоре ясна,
Як ти, зоре, засіяла, аж панщина згасла.
Та як она та й згасала, пани ю просили:
«Ой вернися, панщиночко, хоть до нас в гостину».
Тепер наші, пане-брате, та й ситі воли,
Що не звозять панські стирти до стодоли;
Тепер наші, пане-брате, жінки молоденькі,
Що не носять по ланах обіди раненькі.
Тепер наші, пане-брате, діточки хороші,
Рано ідуть на роботу, ввечір дають гроші.
Та як займив в понеділок, держав до суботи
Та ще казав: «Ви псявіри, нема з вас роботи!»
|
