Ой крикнули орли, з-за моря летючи,
Заплакали бурлаченьки, в неволі сидючи.
«Давай, соцький, пошту, коня вороного,
Да повезем до прийому хлопця молодого!»
Взяли да й помчали темними лугами,
А за ними отець, мати битими шляхами.
А де на ніч стануть, світло задувають,
Що рідного отця й неньки да не допускають.
«Не плач, моя мати, не плач, не журися:
Ще я козак молоденький, — вислужуся!»
|
|
|
