Ой у полі могила,
А у селі новина,
Кличуть віта до пана:
«Ой йди, віте, до пана!»
Стали они гадати,
Котрих мають забрати.
А сторожик як почув,
Зараз мені зашепнув:
«Втікай, втікай з кімнати,
Хотять тебе злапати!»
Втікав же я через пліт,
А за мною сам ланвіт;
Втікав же я без плоти,
А за мною три віти,
В тісний куток загнали
Та й там мене злапали.
Скоро мене злапали,
Назад руки зв'язали;
Ведуть мене без село,
Смутно мні, не весело;
Ведуть мене до двора:
«Бувай, мати, здорова!»
А в неділю порано
Сім підводів загнано:
Казали нам сідати,
Взяли люди плакати.
Везуть мене до Львова:
«Бувай, мила, здорова!»
Привезли мня до брами:
«Почкай, віте, най стану!»
А віт вже ся догадав,
Чтире хлопи варти дав.
Прийшли старші жовніри:
«Ставай, бранче, до міри!»
Хоть я міри не достав,
Таки я ся там остав,
Вітцю, матці на тугу,
Цісареві на слугу!
«Скидай тії лахманки,
Бери собі сукманки,
І карабін мальований,
Від цісаря дарований,
І шабелька преясная,
Доле ж моя нещасная!»
|
