Збиралися комісари під царські палати,
Пишуть листи на Вкраїну під аршини брати.
Написали на Вкраїні вдовиного сина:
Ой то ж козак уродливий, доходить аршина.
Ой зачує ж стара ненька, Івасьова мати:
«Ой де ж тебе, мій синоньку, я маю сховати?»
«Нащо ж мене, матусенько, ти маєш ховати?
Буду тобі із столиці червоннії слати!»
«Нащо ж мені, мій синоньку, червоннії твої?
Що нікому поховати головоньки мені!»
«Поховають, моя нене, тебе добрі люде,
Ой як мене молодого до тебе не буде».
Вдовин синок, вдовиченко, коня напуває, —
Його ненька старесенька в вікно поглядає;
Вдовин синок, вдовиченко, коника сідлає, —
Його ненька старесенька сильненько ридає;
Вдовин синок, вдовиченко, на коня сідає, —
Його ненька старесенька крижем упадає;
Вдовин синок, вдовиченко, з двора виїжджає, —
Його ненька старесенька за стремен хапає...
Ой в городі в Очакові вдарили із лука:
Да вже ж тобі, вдовин сину, з матір’ю розлука!
У городі в Очакові вдарили з гармати:
Уже ж тобі, вдовин сину, матки не видати!
|
