«Дитя моє миле роженеє,
Як я тебе мала, то вмлівала.
Як я тебе мала, то вмлівала
І кров гарячую проливала.
Я думала, сину, користь мати, —
Тепер виряджаю у солдати.
Тепер виряджаю у солдати,
Та нікому буде мене поховати!»
«Поховають, ненько, добрі люде
Та заберуть, ненько, де що буде!»
«А як будуть, сину, люде ховати,
То ти мені не син, я тобі не мати!»
|
|
|
