Закувала сива зозуленька
В лісі над водою;
Плаче-тужить жовняр молоденький
На конику вороному.
А в неділю рано-раненько,
Як стало світати,
Поз’їжджалася всяя родина
Жовняренька виправляти.
Виправляла його в далеку дорогу,
Межи чужії люде:
«Як же він піде, до нас не прийде,
То жаль за ним буде!»
Сіла мати, сіла старенькая
В сіньох на порозі,
Як си погадала, що сина оддала,
Оболляли ю дрібні сльози.
«Воліла би-сь мя, моя стара мати,
Маленьким втопити,
Ніж я маю, такий молоденький,
Цісареві служити!
Воліла би-сь мя, моя стара мати,
Малим поховати,
Ніж я маю, такий молоденький,
По сто київ на день брати!»
|
|
|
